Хлопці йшли на ризик

У газеті «День» № 7-8, 17—18 січня 2014 р. було надруковано статтю Лариси Масенко «Непереборна пам’ять народу» про 100-річний ювілей Шевченка в Києві. Я хочу розповісти про 150-річний ювілей Шевченка в естонському місті Палдіскі.

Я тоді був сержантом строкової служби на посаді командира взводу в інженерних військах (стройбат) в Палдіскі на території тодішньої Естонської РСР. В/ч 36905.

Палдіскі розташоване на узбережжі Балтійського моря на одному з багатьох півостровів. Півострів був перекритий загорожею з колючого дроту, а на шосейній дорозі, що вела в місто, був пропускний пункт. Палдіскі — кінцева зупинка електрички Таллін — Палдіскі. Після прибуття електрички її оточували матроси з комендантського взводу, перевіряли документи прибулих, адже, щоб перебувати в місті, потрібна була перепустка нібито з міліції. На території гарнізону була база торпедних катерів, база підводних човнів, відбувалася реконструкція колишніх казарм, будівництво кількох великих багатоповерхівок, обладнання в яких встановлювали полисілі моряки. Там мали проходити перепідготовку офіцери з атомних підводних човнів.

Існувала ціла система перепусток на будівельні об’єкти. Інтенсивно працювала «контррозвідка». Кожне необережно сказане слово ставало їм відоме. Описую детально тамтешню ситуацію, щоб було зрозуміло, на який ризик ішли хлопці, організовуючи 1964 року Шевченківський вечір у приміщенні казарми. Рота була вкомплектована призовниками з Київської області та Черкащини. Самі хлопці склали сценарій вечора, не було лише портрета Шевченка. Але один із солдатів намалював портрет Шевченка з Кобзаря. Звучали пісні на слова поета, його вірші.

У пам’яті стерлися деталі Свята, прізвища організаторів, учасників, але, гадаю, вони читають газету «День» і доповнять мою розповідь.

Якщо дивитися з позиції сьогодення, то хлопці мали мужність і відвагу сьогоднішніх учасників Майдану.

«Непереборна пам’ять народу» живе в Галичині і, як раніше говорили мої батьки: «Там, на Великій Україні», там, де Холодний Яр.