Хтось знаходить роботу, а хтось — дорогу до Бога
Нещодавно Луцьк зворушили дві події, які можна означити як «земна» і «небесна». Православні з різних куточків області поспішали в обласний центр, аби в одному з храмів прикластися до чудотворних мощів — чесної десниці святителя Спиридона, привезених із Греції. І, за попередніми підрахунками, таких було понад 90 тисяч! Та не менше мешканців обласного центру Волині та гостей міста були зненацька захоплені страйком працівників тролейбусного управління, яким кілька місяців не виплачували заробітну плату... Так увесь час у нашому житті змішується грішне та праведне...
Наталія ЙОНИК, в. о. директора департаменту по роботі з персоналом СП «Модерн-Експо»:
— Роздумуючи над вашим запитанням, зробила висновок, що у ньому нема одного тону. Те, що комусь добре, іншому може бути поганим. І навпаки. Мене як кадровика минулого тижня порадувало те, що наше спільне українсько-польське підприємство прийняло на роботу 12 нових робітників. Це при тому, що в нас працює лише півтисячі людей, тобто поповнення значне. Не можна сказати, що економічна криза не зачепила «Модерн-Експо», але вдалося знайти нових споживачів нашої продукції в Азербайджані, Молдові, Росії і Румунії... Наприкінці минулого року в нас теж, як на всіх практично підприємствах, були скорочення, але порівняно з Луцьком і Україною в цілому дуже незначні. Криза насправді допомогла позбутися своєрідного людського баласту. Добре, що нині є з кого вибрати нових робітників. У місті практично зупинився автомобільний завод, отож його кадри штурмують, образно кажучи, й нашу прохідну. Але робітникам погано, бо вони втратили попереднє місце роботи, на якому багато хто працював по кілька десятиліть. І ще не факт, що отримають нове робоче місце. Бажаючих працювати — дуже велика кількість, а робочих місць менше.
Галина ДОРОЩУК, методист з хору і керівник фольклорного ансамблю «Горлиця» Іваничівського районного будинку «Просвіта»:
— Радісно, що успішно виступили на районному звіті. Для нашої провінції це справжня культурна подія. Показували прибузьке весілля з усіма його оригінальними атрибутами: приїздом бояр, викупом молодої, котру в наших селах поблизу Західного Бугу називають лише «княгинею», читанням «корони»... Останній обряд далеко не скрізь зберігся. Це своєрідне театралізоване прощання з дівоцтвом. Колись читання «корони» містило аж сто куплетів, тепер їх звели до півтора десятка, проте все одно дуже цікаво та зворушливо. Коли моя дочка виходила заміж, то хоч я родом із волинського Полісся, але «корону» на нашому весіллі теж читали. Ще пам’ятним є наш виступ у Києві під час звіту Волинської області. Як нас приймали глядачі! Коли співали нашу, іваничівську, повстанську пісню «Весняні квіти не цвітуть», останній куплет доспівували під бурхливі оплески. Іваничівщина має дуже багато місцевих повстанських пісень. Засмучує ж те, що цього літа вже не зможемо поїхати на знаменитий Сорочинський ярмарок. Торік ми на ньому єдині(!) представляли Західний регіон України і зайняли перше місце. Ми там були нарозхват: у нас такі цікаві самобутні костюми, що люди навперебій з нами фотографувалися. Засмучує те, що у Сорочинці ми їздили у... кредит, водій повірив обіцянці районної влади оплатити згодом поїздку. З того року нічого у цьому плані не змінилося: на культуру так само грошей обмаль. Запрошують навіть на міжнародні фестивалі — а за що їхати? А це ж безцінна реклама України і українства. У цьому році нашій «Горлиці» вже десять років. То запрошуємо режисера з кіностудії «Волинь», аби зняв про нас фільм, записав на диск, аби було що дітям залишити... Готові заплатити за це і власні гроші, хоча зарплати у нас, працівників районної культури, аж ніяк не захмарні.
Валентин МАРЧУК, священик Свято-Покровського храму Луцька, прес-секретар Волинської єпархії УПЦ:
— Радує, що по милості Божій чергова група волинських паломників нинішнього тижня прибула у святий град Єрусалим. Мені дзвонили і розказували, що всі молилися й плакали від радості, бо опинилися на Святій землі. І це вже не перша навіть у цьому році група паломників з Волині, яка відвідує ці святі місця. Була зустріч волинських паломників з блаженнішим патріархом святого града Єрусалима і всієї Палестини Феофілом III. Митрополит Луцький і Волинський Ніфонт вручив йому волинський коровай на вишитому рушнику. Патріарх із радістю пригадав торішню зустріч з владикою Нифонтом і його духовними чадами, а народу України побажав миру, злагоди і єдності віри. Засмучує те, що цієї єдності ще нема. Але не все залежить від святих отців і парафіян. Ось у Луцьку влада штучно роздмухала конфлікт навколо виділення земельної ділянки для спорудження храму. Її обіцяли і нам, і парафії Київського патріархату, а врешті не дали нікому. Радує, що віруючим вдалося все ж не дати втягнути себе у конфлікт. Цього тижня відзначила десятирічний ювілей недільна школа при нашому Свято-Покровському храмі. Було дуже цікаве дійство. Школа починалася з двадцяти діток, а нині їх дві сотні. Вони вивчають не лише Закон Божий, а й займаються у дитячому хорі, в драмгуртку, у художній студії, якою керує член Спілки художників України Світлана Костукевич, вчаться ліпити з глини, а скоро відкриємо гуртки фотографії та духовної поезії. Діти бувають у сиротинцях, здійснювали поїздку в колонію, котра справила велике емоційне враження як на них, так і на людей, які нині за гратами. Влітку вони бувають на морі, а при одному з волинських монастирів добудовуємо літній оздоровчий табір. Радує прагнення батьків бачити своїх дітей духовно зрілими. Бо, як казав Христос, «...пустіть діток, не бороніть їм приходити до мене, бо Царство Небесне належить таким».
