КОЛІЗІЇ
«Гвинтик» опозиції в «механізмі» прагнень
Запорізьку Січ Катерина II знищила не за якусь там зраду, віроломство чи підлоту, а за... прагнення нашого славного низового товариства до власного хліборобства. У царському Маніфесті від 3 серпня 1775 р. є такі рядки: «... Заводячи власне хліборобство, розривали вони тим саму основу залежності їх від Престолу нашого і подумували звичайно скласти з себе посеред Вітчизни область абсолютно не залежну під власним своїм несамовитим управлінням, в надії, що схильність до розпусного життя і до грабежу буде при внутрішньому достатку безупинно оновлювати й множити їхнє число...». Ось як відверто тут усе визначене й обумовлене! Але, все одно, одне ж ніяк не в’яжеться з іншим. Саме собою життя розбійницьке й розпусне ніколи ж не буває самодостатнім, а, навпаки, потребує підживлення та керівництва. Власне ж вільне хліборобство завжди буває тільки незалежним і самодостатнім, за сутністю своєю. Негідну людину, п’яницю, грабіжника можна легко покарати, налякати, а потім і використати за своїм власним маломоральним розсудом. А що можна зробити з вільним самодостатнім хліборобом? Ось чому, незважаючи ні на які заслуги запорожців після Російсько- турецької війни хитра й жорстока імператриця пішла все ж таки на повне викорінювання «крамоли» в своїх володіннях. Те, що в усьому цивілізованому світі завжди вважалося якнайважливішим державотворчим елементом (незалежний вільний селянин), тут послужило саме перешкодою в абсолютно неприродно відбудовуваному московському царстві-государстві.
Коли 100-тисячне царське військо в ніч на 4 червня 1775 р. оточило Січ, останній кошовий отаман Петро Калнишевський здав її без бою, рятуючи своїх людей. Свої церкви, свої архіви — все це завдяки йому, а ось себе не вберіг: відправився потім до Петербурга. І, ясно ж, постраждав за свою тимчасову недовіру Богові, єдиному здатному врятувати запорожців. Вони ж завжди перемагали всупереч найскладнішим обставинам...
Після свого «прощення» та звільнення 1801 р., вже понад 110- річний Петро Калнишевський не захотів поїхати з Соловків. Він так і помер там, у цьому крижаному чужому краї, в 1803 р., набагато переживши всіх своїх мучителів і товаришів.
Не буває міста без його засновника
Ми часто плутаємо причину й наслідок. Вимоги соціальних змін завжди є наслідком нових релігійних ідей, а не навпаки... Наприклад, міська рада швейцарської Женеви після 1538 року виявилася мало спроможною контролювати соціально-політичну ситуацію в цьому місті, яка гіршала день у день. І видатним виявом соціального прагматизму та реалізму виявилося тоді те, що міський магістрат зважився все ж таки повернути (раніше з ганьбою вигнаного звідси) Іоанна Кальвіна і дозволив йому знову продовжувати втілювати саме тут свої реформаторські ідеї та плани. Виходить, іноді й одна лишень людина може коштувати (і забезпечити збереження) цілого міста. Така видатна особистість завжди і є його втіленням і уособленням. Женева неможлива без Іоанна Кальвіна, так само як і Кальвін без Женеви! Київ наш також, проте, неможливий без князя Володимира, так само як і святий Володимир без Києва...
