Коли найбільша цінність – людина

Я працюю прибиральницею в одному іспанському госпіталі на півночі Іспанії. До речі, хочу сказати, що чомусь в Іспанії прибиральницями у різних фірмах та фірмочках працюють саме іспанки. Думаю, що це пов’язано з тим, що серед іспанців середнього віку, вихідців із простого народу, мало хто здобув вищу освіту. Тому прибиральницями, будівельниками працюють багато іспанців, а робота barendero, прибиральника вулиць, взагалі вважається дуже хорошою і недоступною для іноземців роботою. Наші українки тільки після кількох років роботи доглядальницями за літніми людьми почали правдами та неправдами влаштовуватись прибиральницями під’їздів. Робота прибиральниці цінується серед емігранток набагато більше, ніж праця interna, тобто доглядальниці за літніми людьми. Робота ж у госпіталі — це вже геть вищий пілотаж. Мати постійну роботу прибиральницею в госпіталі вважається великим досягненням. І мушу сказати, що хоч в Іспанії немає слова «блат», зате тут є слово enchufe, що перекладається «розетка», а щось отримати по знайомству звучить por enchufe, тобто буквально: через розетку. Щоб мати постійну роботу в госпіталі, багатьом іспанкам доводиться понад 10 років бути тимчасовою робітницею, якій дають набагато більше роботи. І якщо ти добре працюєш, не сперечаєшся, з тобою років через десять підпишуть контракт, що ти є вже постійним працівником. Мені ж пощастило мати таких знайомих і підписати контракт одразу.

Я почала працювати в госпіталі кілька місяців тому. Цей госпіталь новий, діє приблизно два роки. Він гарний, сучасний. У ньому, наприклад, їжу та ліки привозять роботи, аналізи до лабораторій передаються такою собі трубою, за допомогою вакууму. Брудний одяг також по трубах надходить на прання.

Спеціалісти госпіталю цінуються в Іспанії, тому до нашого закладу приїздять на лікування і з інших провінцій. Я працюю у відділенні травматології. Тут лежать іноді дуже важкохворі люди, часто після аварій. Мені з першого дня роботи сподобалось, як тут ставляться до пацієнтів: доброзичливо, спокійно. Іспанці, звертаючись до людей, використовують дуже багато ласкавих слів, іноді незвичних для українського вуха: vida (життя), cielo (небо), carino (дорогий). Це звучить дуже тепло і зворушливо.

Якось я прийшла на роботу, і мені мої товариші (companeros, compi (скорочено) — саме так медичний персонал часто називає одне одного, і прибиральниць також) сказали, що надійшов новий пацієнт, українець. Він погано володів іспанською, тому мене попросили поговорити з ним, розповісти, у чому полягає лікування, як саме йому потрібно поводитись, щоб процес лікування був успішнішим. Я побачила велику зацікавленість з боку помічників медсестер, з боку медсестер, і з боку лікарів. Усі вони співчували, що він тут сам, без сім’ї. Виявляється, цей українець, Михайло, приїхав у Астуріас із півдня, з Аліканте, на кілька днів у відпустку — і невдало впав з велосипеда. Так що тут він не мав знайомих. Лікарі ще у «швидкій» потурбувались про Михайла: одна лікарка мала знайому румунку, через яку знайшли сім’ю українців, котрі почали його навідувати. Крім того, оскільки Михайло не мав нікого в Астурії, до нього на чотири години в день почав приходити соціальний працівник, щоб допомогти у разі необхідності. Анестезіолог теж запросила мене, щоб пояснити Михайлові, як саме його готуватимуть до операції, що з ним робитимуть. Одна з медсестер переживала, що йому може бути сумно, і запропонувала принести хворому радіо. А помічниці медсестри, коли помили його, поміняли одяг і перестелили постіль, покликали мене, щоб спитати його, чи все зроблено добре.

Я давно живу в Іспанії, але все ще не звикла до того, що у європейському світі найбільша цінність — це людина, й особливо, якщо ця людина потребує допомоги. Знаю, що українські лікарі зараз багато роблять для наших воїнів, для своїх пацієнтів. Мені довелось зустріти багато добросердих, розумних лікарів в Україні. Моя найкраща подруга в Україні теж лікар. Я не була її пацієнткою, але знаю, що поганим лікарем вона бути не може. Але серед моїх українських лікарів були й такі, які вимагали хабара, і такі, що недбало ставились до моїх новонароджених дітей, і просто погані професіонали.

Не хочу сказати, що в Іспанії все гаразд, що тут земний рай. Тут також буйним цвітом процвітає хабарництво, несплата податків, теж ховають вкрадені гроші у офшорах, теж часто-густо суд більш м’який із заможними людьми. Але водночас людина є найвищою цінністю цього суспільства. Іспанці є дуже солідарними і більшість готові допомогти ближньому. І цей факт мене досі вражає. Саме тому я підтримую європейський вибір України. Хочу, щоб не тільки українці цінували одне одного, а й щоб українська влада ставилась до громадян України як до найбільшої цінності.