Концепція повернення Криму

Звернув увагу на дві цікаві дискусії в інтернеті. Вони стосувалися Криму та вироблення стратегії його повернення. Щодо першої, то почалася вона після категоричного висловлювання відомого журналіста Айдера Муждабаєва (колишнього співробітника газети «Московский комсомолец»), який заявив: «Як окресленої громадянської спільноти, «кримських українців не існує. І ніколи не існувало як політичної спільноти...» Редактор українськомовної «Кримської світлиці» (вона тепер виходить у Києві) Віктор Мержвинський з гіркотою пише: «Останнім часом у медіапросторі проштовхується думка, що в Криму є виключно одна проукраїнська спільнота — кримські татари, решта ж населення — або байдужа, або «русскомирна» сеператистська маса...»

Видно, добряче допекло фронтовика (Віктор півтора року провоював у АТО), якщо він вирішив звернутися до віце-прем’єр-міністра України В’ячеслава Кириленка з пропозицією «оперативно реагувати на поширення матеріалів дезінформаційного характеру в медійному середовищі». Міг би й стриматися за усталеною кримською традицією, адже й у минулі роки українцям-кримчанам часто доводилося чути, що вони слабкі й що їх мало. І до 2014 року вони терпіли й не огризалися... Але тоді була надія на повільне та поступове вирішення українських проблем, а тепер її нема. Або забирайся з Криму, або пристосовуйся до російських реалій. Так, двічі зайти в одну ріку неможливо — треба робити поправку на час. Друга стихійна дискусія розпочалася після інтерв’ю з випущеним на волю в’язнем путінського режиму Ільмі Умеровим, який висловився подібно: «Украинского населения в Крыму нет. Есть отдельные украинцы. Но 600 тысяч украинцев, которые там по статистике, реально нет. Они все русские, или пророссийские, или прорусские...»

Після цього в соцмережах один українець написав: «Співчуваю людині, яка побувала в російських катівнях, і вітаю його звільнення, однак далеко не з усім сказаним згоден...» Далі він згадав про своїх батьків, які приїхали з Рівненщини 1958 року: «Дід будував, мама з бабусею працювали в садах і на полях, батько водив вантажівку. Вони так і залишилися в кримській землі, добре, що хоч не довелося їм відчути ганьбу і жах окупації та русифікації...» Згадав нащадок переселенців і про репатрійованих, які, на думку його батьків, трималися ізольовано й поводилися трохи зверхньо. Закінчив так: «Виявляється, українців у Криму немає. Може, й не було? Ніколи не ставив під сумнів автономію кримських татар, поки не прочитав це інтерв’ю».

Реакція українця зрозуміла. Кількість інформації певного напряму рано чи пізно перейде... в якість думання. Подумайте самі: ми по горло ситі повідомленнями із Закарпаття. Угорці не вважають за доцільне грунтовно вивчати українську. Один лише Берегівський район, де угорці проживають компактно (а українців, по аналогії з Кримом, там «майже немає»), а проблем — на цілу Закарпатську область! Ще й відлуння по всій Україні. А тут і з окупованого півострова подібні сигнали. Не один українець зробить висновок: «Краще синиця в жмені, ніж журавель у небі...» Тому кримськотатарські лідери повинні ретельно зважувати кожне слово. Бо мантра: «українців в Криму немає» — це, як мінімум, вагомий аргумент на користь того, що питання Криму і Донбасу треба тримати в окремих папках. Спочатку повертати Донбас, а вже потім думати, що робити з Кримом. Поєднувати дві теми нераціонально. Прислухаймося до сигналів, які надходять від наших громадян. А вони пишуть ось що: «Чимало добре освічених людей, які ніколи не бажали жити в Росії і проти своєї волі опинилися в ній, задумуються тепер над своїм майбутнім. Тут можна продати свої таланти, у кого вони є, можна продати совість і стати багатою людиною. Можна послухати українські ЗМІ про грядущу автономію незрозумілої форми та про свою роль у ній...  роль зрадника і людини, про соціальний статус якої ніхто не думає, — настільки вона виглядає нікчемною. І зробити свій вибір. Так і відбувається. Саме тепер, а не 2014 року, — свідомо, вільно та без примусу. Але з важким серцем...»

Це сказала молода кримчанка грецького походження. Припустимо, таких не дуже багато, можна зробити вигляд, що не почули. Хоча ігнорувати думку представників національних меншин — не найкраща ідея. Але ж українці — не греки, їх набагато більше... І якщо вони, на думку кримських татар, слабкі та роз’єднані, то що пропонується для їхнього згуртування? Не ігнорувати ж півмільйона людей українського походження? Треба робити належні висновки навіть із дискусій у соцмережах. Стратегія кримських татар обов’язково повинна включати українську складову. А також усвідомлення того, що й російське походження не може бути довічним «клеймом колонізатора». Хоч як би було важко, але нам усім треба навчитися ефективно працювати з населенням Криму, гуртуючи, надихаючи власним прикладом толерантних людей різних національностей. І передусім мають порозумітися материкові українці та кримськотатарські інтелектуали. Це й буде основою для майбутнього порозуміння в Криму. І могутньою альтернативою поки що згуртованим пропутінсько-антитатарським силам.