Краків: польський, багатокультурний... Український?
Розумію: такий заголовок має провокаційний характер. Хто сумнівається в польськості Кракова? Самі ж поляки гордо заявляють, що мають три столиці. Столицю політичну — Варшаву. Столицю духовну — Ченстохову. І столицю культурну — Краків.
Зараз вам можуть говорити (особливо на лекціях, які претендують на академічність) про багатокультурність Кракова. Мовляв, тут, поряд iз польською, були представлені культури німецька, єврейська, італійська, вірменська... Подібні розмови про багатокультурність нині модні в країнах Європейського Союзу, до якого Польща нещодавно вступила. Адже Європейський Союз і будується як спільнота різних народів і різних культур.
Хоча в лекціях, які автору довелося вислухати в Кракові у різних поважних інституціях, була певна односторонність і майже завжди ігнорувався український аспект. Української культури в Кракові ніби й не було. Хоча тут наша культура була представлена. І досить потужно.
На одній із лекцій я не втримався. Питаю, як же так, ви говорите про представників тих чи інших культур, а де українці? Треба віддати належне винахідливості лектора. Він сказав: а я ось чекав, коли мені зададуть таке питання. І він дійсно непогано орієнтувався в цій проблемі.
Чому про нас, українців, не говорять у Кракові? І не лише в Кракові. Тому що ми «другосортні» для членів Європейського Союзу? Є таке! Але чимала вина лягає й на нас. Ми не вміємо заявити про себе. А коли це робимо, то не завжди вдало.
Щодо Кракова, то тут жили українці здавен, ще з часів Середньовіччя (їх називали тоді русинами). Краків у плані торгівлі був пов’язаний із українськими землями, зокрема, Галичиною. Та й землі, населені етнічними українцями, дуже близько підходили до Кракова.
У стародавньому Кракові русини-українці не лише торгували, займалися діловими питаннями, а й творили своє культурне середовище. Саме тут були надруковані перші відомі нам кириличні книги. У 1491 р. Швайпольт Фіоль видрукував у Кракові «Октоїх», «Часословець», дві «Тріоді» й, можливо, «Псалтир». Ці книги мали богослужбовий характер і були призначені для православних русинів.
Чому саме Краків стояв біля джерел українського кириличного друкарства? На це було кілька причин. Як відомо, техніка книгодрукування, зародившись у середині ХV ст. у Німеччині, швидко набула поширення в Західній Європі, особливо в Північній Італії. У Кракові ця техніка була відома з 70 х рр.ХV ст. Тоді тут надрукували перші латиномовні твори. Краків також був тісно пов’язаний із німецькими землями. І німецькі ремісники-друкарі могли надати допомогу в налагоджені кириличного книгодрукування. З іншого боку, в Кракові мусили бути люди, зацікавлені в подібних виданнях. Власне, вони й виступили їхніми замовниками. Можна не сумніватися, що цими людьми були русини-українці з Галичини.
Таким чином, Краків стояв біля витоків українського друкарства. І фактично у кінці ХV ст. став своєрідною культурною столицею для українців.
Варто також нагадати, що в Краківському університеті у той час працював Юрій Дрогобич — перший український автор друкованої книги. І взагалі в цьому університеті навчалося й працювало чимало вихідців з України. Можна пригадати Петра Лодія, Богдана Лепкого, Володимира Кубійовича... Але, боюсь, про це ви не дізнаєтесь у Кракові. Навіть у музеї Краківського університету.
Сказати, що цей музей мене вразив, це не сказати нічого. Тут зібрані (з любов’ю!) тисячі експонатів, які мають відношення до найдавнішого вищого навчального закладу Польщі. Деякі з цих експонатів мають просто вражаючі історії, що вартi пера романіста. Уявляю, яке почуття гордості мають студенти Краківського університету (та й будь-який поляк) після екскурсії залами цього музею.
«А як же Гуго Коллонтай?» — не втримався я й запитав, коли мені й групі моїх колег показали добру половину залів. Тут я почув компліменти на адресу цього діяча. Г. Коллонтая дуже шанують в Краківському університеті. Це ж перший міністр освіти в Речі Посполитій (та й в Європі загалом). У кінці ХVIII ст. він реформував Краківський університет, який знаходився в стані стагнації, і перетворив його у вищий навчальний заклад, який відповідав вимогам часу. Виявляється, в музеї університету є спеціальна велика зала, присвячена Г. Коллонтаю.
Але ця велика людина народилася на українській землі у містечку Великі Дедеркали (зараз село Шумського району Тернопільської області). Та й в жилах цього чоловіка, який походив з дрібношляхетської родини, певно, текла кров українська. Г. Коллонтай прислужився й українській культурі. Був фундатором Кременецького ліцею, на базі якого пізніше постав Київський університет.
На жаль, українці не вміють гордитися такими синами своєї землі. А поляки, звісно, вважають Г. Коллонтая своїм і просто ігнорують його українські корені.
На одній із лекцій у Краківському університеті, організованих для групи викладачів з України, Білорусії та Польщі (до якої я теж належав), зайшла мова про Конституцію 3 травня 1891 р., до укладання якої мав відношення Г. Коллонтай. Лектор дав зрозуміти, що ця Конституція є предметом гордості не лише поляків, а й литовців. Адже це перша в Європі Конституція (і друга в світі після американської). Вона, мовляв, свідчить про європейськість народів, що входили до Речі Посполитої, про їхній внесок у правову культуру Європи. Річницю Конституції 3 травня, відзначив пан лектор, зараз святкують не лише у Варшаві, а й у Вільнюсі. Було б добре, якби її відзначали в Києві.
«Боюсь, цього не буде», — сказав я, іронічно посміхаючись. «А це ж чому? Ви ж прагнете приєднатись до Європи, вступити в Європейський Союз!» «Та у нас є своя Конституція Пилипа Орлика. Старіша десь на сімдесят літ за вашу», — продовжував іронізувати. Мої колеги з України схвально закивали головою. Ну, дійсно, хто з нас не знає Конституції Орлика. А Конституція 3 травня для нас, українців, майже як китайська грамота. Лектор зробив великі очі. «А це що таке?» — він мав на увазі Конституцію Орлика. Не знають професори з Польщі та й інших країн Європейського Союзу про нашу славну Конституцію. І знати не хочуть. А ми тішимося, яко діти, думаючи, що маємо найстарішу Конституцію і в Європі, й в світі.
Хоча якщо уважно почитати документ, який ми гордо іменуємо Конституцією Пилипа Орлика, то він явно на Конституцію не тягне (у розумінні правового акту як Основного Закону). Це цікавий політичний (саме так — політичний, а не юридичний) документ, і не більше. Створивши сумнівний міф про цю Конституцію, ми не розуміємо, що виглядаємо в очах наших західних сусідів просто смішно.
Чи варто займатися такою міфотворчістю? Може, краще щось дізнатися про першу (реальну!) європейську Конституцію 3 травня? Я далекий від того, щоб закликати відзначати її прийняття на такому рівні, як це роблять у Варшаві чи Вільнюсі. Але відзначати варто. Тим більше, що ми мали відношення до неї.
Та повернемося до «українського Кракова». Знову ж таки, про це мало говориться, проте в 1939—1941 рр. Краків став своєрідною «столицею» України (принаймні для української інтелігенції). У 1939 р., коли більшовики «визволили» Західну Україну, чимало національно свідомих українських інтелектуалів, знаючи, що на них чекає, подалися на Захід. Містом, де осіли ці люди, став саме Краків. Тут вони зорганізували свій політичний осередок — Український Центральний Комітет. Видавали часописи українською мовою, і не лише для дорослих, а й для підлітків та дітей. Мали вони навіть свою щоденну газету «Краківські вісті».
І зараз є у Кракові певні осередки українства. Зокрема, україністика викладається в Краківському університеті. Є навіть Генеральне консульство нашої держави. Але, чесно кажучи, якісь вони малопомітні. Хто винен у цьому — розбиратися не будемо.
Взагалі в Польщі, незважаючи на наше близьке сусідство, України ніби й не існує. В книгарнях не знайдете книг про Україну. Хоча можна знайти книги про екзотичні країни. Практично немає в магазинах наших товарів (у принципі, немає чого тут дивуватися, Європейський Союз на свій ринок просто так не пускає). Немає українських ресторанів — хоча є турецькі, китайські, навіть вірменські. А наша ж кухня близька до польської!
Рідко пропонують туристичні агенції поїздки в Україну. Ми «відпочиваємо» перед Туреччиною, Італією, Іспанією, Грецією, Болгарією, Єгиптом, Тунісом... Хоча, здавалось б, у нас величезні рекреаційні можливості, маємо й чимало цікавих пам’яток історії та архітектури. Особливо таких, які можуть зацікавити поляків.
Щоправда, їдуть вони на «вичєчкі» до Львова, Кременця, Камянця-Подільського. Це для них — святі місця. До речі, архітектура Львова виглядає цікавіше й ефектніше, ніж архітектура Кракова. Навіть доводилося чути певну «образу» краків’ян на Львів. Річ у тім, що Краків, ввійшовши після розподілу Речі Посполитої до складу Австрії, опинився у становищі провінційного міста — у той час, як Львів став столицею Галичини — коронного краю. Тому Львів розбудовувався, прикрашався, чого не скажеш про Краків. Сліди «австрійської спадщини» дають про себе знати й сьогодні.
Одна із студенток Краківського університету, яка навчається на україністиці й підробляє в туристичній фірмі, розповіла, що возить поляків відпочивати до Криму. Звісно, сервіс там слабенький, зате ціна помірна. Небагато таких бажаючих, але трохи є. Переважно молоді люди, у яких з грошима сутужно. Зручностей вони особливих не потребують. А Чорне море й в Криму Чорне.
Дійсно, маючи непогані можливості для розвитку туризму (а туризм зараз одна з найприбутковіших галузей), ми програємо завдяки нашому «ненав’язливому сервісу» і, відповідно, нашій низькій побутовій культурі. Давайте неупереджено поглянемо, які наші готелі, який там рівень обслуговування і які неспівмірні ціни за цей готельний сервіс. А які наші дороги (особливо в глибинці), скільки сміття на цих дорогах, на вулицях міст і сіл, зрештою, які наші громадські туалети. Про бездомних собак і котів на вулицях мовчу. Якщо для європейців це варварство, то для нас звичне явище. Може, пора задуматись над тим, що завдяки такому нехлюйству ми втрачаємо дуже багато. І не тільки грошей.
Та повернемося до Кракова. Після того, як на початку ХVII ст. місто перестало бути столицею Польщі й Речі Посполитої, передавши естафету Варшаві, воно поступово втрачало своє значення, навіть деградувало. Це стало особливо помітним за австрійських часів. Проте в ХХ ст., у міжвоєнний період, коли відбулося відновлення Польської держави, на Краків, як на культурну столицю, була звернута увага. Саме тоді почалося інтенсивне відновлення Вавеля, який зараз для поляків є чи не найголовнішою їхньою історичною святинею.
Вавель — це замок-резиденція польських королів. Існував він, очевидно, з ХI ст. Але в нинішній формі повстав на початку ХVI ст., коли Польща знаходилася в зеніті своєї могутності. Тоді замок, знищений пожежею в 1499 р., був відбудований у ренесансному стилі. Його справедливо вважають одним із найкращих зразків архітектури Відродження на польських землях. Після того, як на початку ХVII ст. він перестав бути резиденцією королів Речі Посполитої, доля не була прихильна до нього. Кілька разів його руйнували шведи, за часів Австрії тут знаходилися казарми військового гарнізону.
На відбудову Вавеля в міжвоєнний період були затрачені чималі кошти. Пригадаймо, що в той час Польща не належала до багатих країн, постійно зустрічалася з проблемами — як політичними, так і економічними. Проте для Вавеля гроші знайшлися. У певному сенсі відбудова Вавеля, організація тут чудового музею — це вияв польського національного духу.
Правда, є у відбудованому Вавелі й український слід. У просторих залах замку мені в очі кинулися дві печі, обкладені гарними, яскравими кахлями. Якось незвично виглядали вони в цій загалом строгій замковій атмосфері. Тому поцікавився в екскурсовода, що це за печі. Й почув: вони були привезені з України, з Вишнівця, із замку князів Вишневецьких. На жаль, Вишневецький замок зараз виглядає не найкращим чином. Куди йому змагатися з Вавелем.
А ще на Вавелі поховані польські королі, єпископи. Знайшлося тут місце й для двох великих поетів Польщі — Адама Міцкевича й Юліуша Словацького. Про останнього відразу пригадується: народився в Україні, писав про Україну (хай по-польськи), хрещений був як греко-католик. І серце його було поховане в Україні, в Кременці.
Отож бо, є у Кракові чимало українського. Та чи є бажання його бачити?
