«Кропивницький тепер на новому рівні»

«У МУЗЕЙ СУХОМЛИНСЬКОГО ТРЕБА ЇХАТИ!»

Iрина ЧЕМЕРИС, депутатка Кіровоградської обласної ради:

— Я й досі перебуваю під враженнями після відвідування Музею Василя Олександровича Сухомлинського, що у селі Павлиш Онуфріївського району. Туди ми поїхали разом із депутатами обласної ради, представниками департаментів освіти і культури облдержадміністрації на круглий стіл за участю працівників музею та доньки Василя Олександровича, Ольги. Зібрання було присвячене підготовці до відзначення 100-річчя від дня народження великого педагога, яке ми відзначатимемо у 2018 році. Музей розташований на першому поверсі діючої Павлиської школи, яка має велике подвір’я з охайними клумбами та старими деревами, висадженими ще за часів Сухомлинського. Розпочали свою екскурсію з тієї частини, де проживав педагог із сім’єю. Робочий кабінет, зала і спальня — все маленьких розмірів, з мінімальним набором предметів побуту, нагадали наше недавнє радянське минуле, коли автомобіль був предметом розкоші, а не пересування. Єдина шикарна річ — це бібліотека. Купа дерев’яних стелажів від підлоги до стелі на дві стіни — це справді вражаюче.

Потім оглянули ту частину музею, де зібрано все: від творів Василя Олександровича до фотографій випускників школи. Не можу сказати, що було нецікаво, але застаріле оформлення експозицій ніби відіграло негативну роль.

У Музей Сухомлинського варто їхати! Навіть зараз, поки він ще не реставрований і неремонтований! Варто побачити вишиванку Василя Олександровича, яку ви не побачите на жодному офіційному фото, бо тоді не можна було виставляти свою «шароварщину». Варто почути приголомшливу історію про один із пам’ятників великому педагогу, який врятував від знищення директор Олександрійського педагогічного училища Георгій Дубівка.

100 років від дня народження Василя Сухомлинського — це велика подія, до якої вже почали готуватися: затвердили обласну програму з проведення заходів, у рамках якої планується виділити приблизно 1 млн грн, провели переговори з експертами щодо нового оформлення музею, його ремонту та зйомок документального фільму. Дуже багато справ треба зробити за рік. Чи вистачить цих коштів? Думаю, що ні. Тому треба активізувати всі шляхи пошуку: і через державний бюджет, і через меценатів.

Соромно зізнатися, але свого часу, коли я навчалася в педінституті, мене не зачепили твори Сухомлинського, я вважала їх просто казками. Тепер розумію, наскільки це важливо так подати матеріал, щоб плоди зійшли відразу, а не через 20 років.   

І ще одне, про що бажаю сказати. Як же хочеться, щоб наші школи відходили від традиційного відзначення Дня знань. Нам треба поступово відходити від радянського спадку, але до нового формату в нашому місті ще ніхто не прийшов — усе було по старинці...

«НА АЛЕЇ ГЕРОЇВ З’ЯВИЛОСЯ НОВЕ ПОХОВАННЯ...»

Алла СУЛIМА, секретар Громадської ради при виконавчому комітеті міської ради Кропивницького:

— Кінець серпня — початок вересня виявився насиченим на події у Кропивницькому. Ще свіжі враження від Національного мистецького фестивалю «Кропивницький», який став відліком нової історії нашого міста. Тепер уже точно зрозуміло — ніякого повернення «історичної назви Єлисаветград» не буде, прибічникам Єлисаветграда не варто витрачати гроші на піар і суди — це безперспективно. Місто стало кращим, культурнішим, світлішим після фестивалю, і дуже добре, що театральна осінь продовжиться, і 26 вересня Кропивницький прийматиме гостей у рамках фестивалю «Вересневі самоцвіти». До нас знову з’їдуться найкращі театри України, і все це завдяки Марку Лукичу Кропивницькому, який творив у наших краях.

Та є й те, про що не можна забувати ніколи, хоч якими б яскравими були фестивалі, гучними концерти, цікавими театральні постановки. На жаль, на Алеї Героїв на Рівненському кладовищі з’явилося нове поховання. П’ятого вересня містяни попрощалися із військовослужбовцем із нашого третього окремого полку спецпризначення, Романом Рикаловим. Роман загинув у 2014 році, коли разом із групою бійців потрапив у засідку. Історія його загибелі і досі не з’ясована до кінця: за інформацією ЗМІ, Роман разом із побратимами загинув через зраду місцевого мешканця, який «злив» інформацію про перебування групи бійців, що йшли на допомогу пілотам збитого СУ-25.

Особу Романа було встановлено за експертизою ДНК, проте протягом трьох років батьки відмовлялися повірити, що їхнього сина немає в живих.

Дуже боляче було стояти там, на панахиді, дивитися на маму Романа і усвідомлювати, що Україна перебуває у стані війни, щодня на фронті гинуть українські солдати, а Кіровоградщина — у лідерах по кількості загиблих захисників.

«МИ ДІЗНАЛИСЯ ПРО НОВУ УКРАЇНСЬКУ МУЗИКУ»

Валентина НАБОКА, журналістка:

— Місто і досі живе враженнями від національного мистецького фестивалю «Кропивницький», який відбувався з 29 серпня по 3 вересня. До Кропивницького вперше приїхали українські митці, які до цього оминали нашу провінцію. Наприклад, ще у 2014-му про гастролі гурту Vivien mort у Кропивницькому годі було загадувати. І ось солістка Даніела Заюшкіна приїхала і заспівала кілька відомих речей, включно з «Інеєм», яку готувала для «Євробачення-2017». На додачу я дізналася про музику інших команд, як от Familia Perkalaba, приміром. Почесному, не всі ж з нас знають, де вона живе — якісно нова українська музика. Ми навіть не зіскочили, а лише поставили черевик на підніжку цього страшного, обліпленого райдужною локшиною драндулєта, в салоні якого «далеко» римується тільки з «не легко», «река» відповідно — з «облака». Називається попса.

Шість днів театральних показів, щільність яких змагається з «Вересневими самоцвітами»! Такого ми ще не бачили.

У рамках фесту до Кропивницького привезли і експериментальні постановки, головним засобом яких є ламання четвертої стіни, або вихід актора за умовну межу свого сценічного життя просто у залу. Тут би мала початися розмова з глядачем. А в контексті гібридної війни, можливо, насамперед це і потрібно, бо нового глосарію, який би описав наш подив та неприйняття факту воювання, до пуття ще ніхто не виробив. Думаю, героїня-оповідач з вистави PostPlay театру «Чорний сніг» саме це й намагалася сказати. На початку близько двадцяти хвилин актриса продиралася крізь звук — тонке дзижчання, що, очевидно, має нагадувати перешкоди радіозв’язку або контузійне оглушення. Оговтуватися після вибухів нелегко, саме тому глядачі потроху зривалися з місць, не приховувала обурення галерка.

Нарешті якась дія. Акторка читає вірша про збори так званої тривожної валізки. «Що там має бути? Ну ясно. Сірники, горілка, куриво. Цигарок має бути багато — за них тобі потім віддаватимуться жінки. І як жаль, що не всі із них палять». Зображення ядерного гриба з місивом хештегів «хіросіма», «придністров’я», «сараєво» обривається роликом-листівкою з «Євро-2012». На ній Донецьк презентують як зелений мегаполіс. А далі дівчина натягує на голову балаклаву — а ось вам і прихід «вєжлівих» людей. Фішка вечора — матюччя акторки, що пришпилили до стільців решту «нещасливців», які вирішили досидіти до кінця. Дівча понароздавала люлєй усім, хто трапився під руки, включно з ініціатором фестивалю «Кропивницький-2017», народним депутатом Олександром Горбуновим. «Що це було, — розповідав він потім, — я до неї з квітами, табличку от наготувався дарувати. А вона — «пі..р», і дверима перед носом — хрясь!». Ось вам і четверта стіна, та, власне, вона й заявила, що не збирається розважати. А організаторам фестивалю вартувало б і попередити публіку про художній ефект таких постановок...У цій ситуації автор зустрів не свого глядача. На жаль, таке спостерігалося майже кожного дня фестивалю.

«КРАЇНА — ЦЕ ТИ»

Валентина БОЙКО-ЧИРВА,  голова ГО «Територія мистецтв»:

— Найяскравіше враження минулого тижня  — це Національний мистецький фестиваль «Кропивницький», який відбувся в обласному центрі. Мапа оновленої України стає чистою від імперської спадщини, ми відрізаємо себе ідеологічно від країни-агресора, ми стали Кропивницьким, ми стаємо Україною. Завдяки ініціативі народного депутата Олександра Горбунова і міністра культури України Євгена Нищука, завдяки всій творчій команді Кропивницький зараз просто сповнений вражень від тижневого пласту українського мистецтва.

Рада, що мала честь бути причетною до цього проекту. Знаєте, коли повна зала глядачів, коли люди приходять на виставу просто неба під час зливи, а весь Кропивницький гуде від того, що місто давно не отримувало такого потужного мистецького енергетичного імпульсу, — розумієш: всі зусилля, які докладались до проекту — справді не марні! Абсолютно всі вистави збирали небачені аншлаги...

Я точно можу сказати, що бренд фестивалю вже став брендом Кропивницького. І тепер будь-який захід у Кропивницькому ми будемо порівнювати з фестивалем, адже планку підняли дуже високу, тому перевершити його буде дійсно дуже важко. Кропивницький тепер на новому рівні, й не закохатись в це місто просто неможливо...