Куди нас веде «оптимізація»
Коротко з практики свого життя розповім про те, як знущаються із жителів сіл.
Село Скелювате Токмацького району Запорізької області — унікальне. У жодному із сусідніх сіл немає високих могил-поховань (чи то скіфських, чи то козацьких), а тут їх аж сім... Була і скіфська баба на одній із могил.
На південно-західному боці села були розташовані три цегляні будинки, добротні, високі, укриті черепицею, а збудували їх німецькі колоністи 1884 року. Пізніше тут існувала школа-восьмирічка. Було б зберегти ці унікальні споруди, та за командою згори спочатку скоротили, а точніше, ліквідували школу (це те, що нині робить Табачник), а добротні будівлі просто розвалили. Це сталося приблизно 1995 року. Пізніше, за часів Ющенка, зруйнували майже новий клуб. Причому таку команду дав голова сільської ради (звичайно, за наказом згори). Потім були розтрощені свинарники і скотарники, високий металевий вітряк, що качав воду, майстерня із млином. Одним словом, у селі знищили всю інфраструктуру. Під час війни 1941—1945 років навіть німці не зробили того, на що наважилася наша рідна народна влада. Розумієте?!
А тепер у селі не можна й поховання провести, адже ніде й пом’янути. Жодного концерту, збору села — усе знищено. За 7 км ліворуч від Скелюватого — Остриківка, де є лікарня, а на такій же відстані праворуч — Очеретувате, де є сільська рада. Уявіть, скільки довелося мені «бігати», коли помирали батьки, туди і сюди, то за довідкою, то в лікарню. Хіба це не знущання? Згадаймо хоча б Радіщева: «...Что крестьянину мы оставляем? То, чего отнять не можем, — воздух. Да, один воздух». А Т.Г. Шевченко говорив: «Доборолась Україна до самого краю...»
Одного разу я викликав лікаря із сусіднього села. Приїхали. Аж двоє на легковику. Послухали. Поміряли. Виписали рецепт. Питаю:
— А ліки у вас можна купити?
— Та ні, що ви! Приходьте до нас. У нас аптека хороша.
Уявіть собі, хворій людині з температурою треба йти 7 км по ліки!
Ось чому й кидають села, виїжджають із них.
Зараз іде реформа — боротьба не просто проти села, а проти української нації (хоч на словах це лише «оптимізація», оскільки просто «зникає село», «ніхто не народжується»). Адже школа в селі — це не тільки школа. Це все. Село завжди трималося на школі, і закриття її — знищення села. Хоча деякі «підспівувачі» бовкають: «Потрібен комплексний підхід». Скажіть конкретно — який, а не ляпайте язиком. Я, мовляв, сказав розумне щось, а там нехай ламають голову. Таких яничарів треба знімати з посад, бо подвійне рішення відносно шкіл неможливе. У селі школа повинна бути!
