Ліки проти амнезії
Прочитавши у «Дні» від 8 липня ц.р. матеріали «круглого столу» «Пам’яті Джеймса Мейса. Як лікувати постгеноцидне суспільство», я не міг не відгукнутися. По-перше, тому, що Джеймс Мейс, будучи американцем, вболівав за минуле, сучасне і майбутнє українського народу більше, ніж багато хто з української влади та чиновництва, які більш піклуються за особисте збагачення. Те, що створення національного Меморіалу-музею треба було здійснити до 70-ї річниці Голодомору, зрозуміло більшості українців. Тому резонним є запитання Лариси Івшиної: чому ж не виконується Указ Президента про створення Меморіального центру? Чому, як каже Роман Круцик, 70-та річниця трагедії нашого народу відзначалася на державному рівні більш, ніж формально. На превеликий жаль, це буденна практика — не виконувати розпорядження Президента, не відповідати на листи та критику влади у ЗМІ.
Про Голодомор-геноцид я вперше почув ще у 1932 році, коли голодуючі тікали з України аж до Москви. Мешкаючи у Києві понад 53 роки, мандруючи чи відпочиваючи по селах, неодноразово чув, як вимирали українці, вимирали селами, як не дозволяли тікати від голоду. Розповідали люди спочатку пошепки, бо це вважалося наклепом на комуністичну партію, а потім усе казали відкрито.
Найперше, що треба зробити в пам’ять про мільйони українців, виморених Голодомором-геноцидом, — з початку навчального року ввести у школах, училищах, у вузах вивчення матеріалів про Голодомор. Погоджуюся зі Станіславом Кульчицьким, що треба видати за рахунок бюджету тритомник свідчень людей, які пережили Голодомор. Р. Круцик звернув увагу, що матеріали Комісії по вивченню трагедії Голодомору, які були передані у Верховну Раду, залишилися у підвалах. Тож треба попередити тих, хто відповідає за ці матеріали, про кримінальну відповідальність за їх знищення чи пошкодження. Вражає повідомлення Наталки Дзюбенко-Мейс, що хтось забороняє доступ до цих матеріалів науковцям України. Незрозуміло, хто і навіщо це робить?
Слушна й пропозиція Олега Білого, що створення національного Меморіалу- музею треба затверджувати через Верховну Раду. Правий і Євген Пронюк, що є ще в Україні сили, яким хочеться забути про цей Геноцид. Цілком підтримую пропозицію Моргана Вільямса щодо присвоєння центру вивчення Голодомору імені Джеймса Мейса.
Вважаю, що треба прислухатися до Лариси Івшиної, і копії усіх матеріалів по Голодомору-геноциду українського народу надіслати у всі профільні музеї світу та у бібліотеки України, країн СНД, ЄС, Північної та Південної Америки, Китаю та інших країн.
Щорічно треба відзначати дату Голодомору, нагадувати про цей найбільший злочин ХХ сторіччя, треба щоб діти у цей день писали, що вони знають про Голодомор, про що їм розповідали їхні предки. Добре, що у «круглому столі» взяли участь головний редактор «Дня» Лариса Івшина, Олег Іванцов, Марина Зам’ятіна, бо вони можуть і мають зробити у «Дні» те, що від них залежить.
