Листи кіровоградців Хрущову

Ознайомлення зі справами, що знаходяться на зберіганні в Державному архіві Кіровоградської області, викликає гаму складних почуттів. Буває, радієш знайденому раритету. Іноді превалює над почуттями запитання: за що?

Ось дві справи репресованих осіб, датовані 1939 і 1946 роками. Засуджені — уродженці Компаніївського й Петрівського районів Кіровоградської області. Люди різного соціального стану, віку. Спільною в обох справах з інтервалом у сім років є стаття обвинувачення 54-10 ч.І (антирадянська діяльність) Кримінального кодексу УРСР. Як у першому, так і в другому випадках проявом антирадянської діяльності став лист Микиті Хрущову, написаний засудженими.

13 травня 1939 року було заарештовано Басистого Миколу Миколайовича, 1921 року народження, студента ІІІ курсу Бобринецької сільгоспшколи, члена ЛКСМУ, ворошилівського стрілка. Як свідчать документи архівно-слідчої справи, у квітні того ж року за ініціативи юнака було написано й відправлено на адресу Першого секретаря ЦК КП(б)У Микити Сергійовича Хрущова листа контрреволюційно-провокаційного змісту. Сам злощасний лист, який перекроїв життя декількох людей, відсутній у матеріалах справи. Чому декількох? Під листом, складеним Басистим, стояли підписи ще п’яти студентів, які проживали з хлопцем в одній кімнаті гуртожитку: Івана Бращенка, Єрофія Грищука, Василя Кірічка, Василя Когута та Василя Бондаренка. Всі вони мали непогані успіхи в навчанні, готувалися до практики в колгоспі та намагалися отримати відповіді на хвилюючу їх тему, пов’язану з рівнем життя в країні. Можливо, молодь не встигла набути обережності, що укорінилася в поведінці старших.

Як прояв неблагонадійності молодих людей був охарактеризований їхній одноденний пропуск занять. Архівні документи роз’яснюють: студенти, потерпаючи від холоду, неодноразово зверталися до керівництва школи з проханням поліпшити побутові умови в гуртожитку. Обіцянки старших товаришів не втілилися в дії, тому юнаки вирішили в такий спосіб продемонструвати свій протест.

Лист бобринецьких студентів містив чотири запитання. Чому держава платить колгоспу 12 карбованців за центнер зерна, а кілограмова хлібина в магазині коштує 1 карбованець 50 копійок? Чому держава експортує товари, вкрай необхідні на внутрішньому ринку? Чому закупка зерна у колгоспників здійснюється під силовим тиском? Чому на промислові товари за останній час значно зросли ціни? Відповіді з Києва автори листа не діждалися, і стали в’язнями кіровоградської тюрми.

Кіровоградським обласним судом 12 серпня 1939 року Басистого та Бондаренка засуджено до п’ятирічного ув’язнення «у далеких таборах» (мовою оригіналу) та позбавлено громадянських прав на три роки, Грищука та Когута — до трирічного ув’язнення і дворічного позбавлення громадянських прав, Бращенка та Кірічка виправдано. Наступного дня після винесення вироку засудженими було подано до судової колегії Верховного Суду УРСР касаційну скаргу. 11 січня 1940 року вища інстанція винесла ухвалу про відміну вироку Кіровоградського обласного суду та звільнення засуджених з-під варти. «Легковажне» бажання звернутися до першої особи в республіці визначено як «підривна», «контрреволюційна», «антирадянська» діяльність та покарано 8-місячним тюремним ув’язненням.

Звернення до «мудрого царя» вплинуло і на долю Володимира Фокича Трудового, 1900 року народження, уродженця й жителя Петрівського району, колгоспного бухгалтера, інваліда. У серпні 1946 року він написав листа голові Ради Міністрів УРСР Микиті Хрущову. Написане Трудовим названо у матеріалах справи наклепом на радянську владу та на керівників уряду і партії. Об’ємний лист зберігся, і наявність штампу «Секретаріат голови Ради Міністрів УРСР» вказує на те, що з ним ознайомилися в Києві. Володимир Фокич цитує Шевченка, Леніна, підтверджує свої думки викладенням цифрових даних, проявляє обізнаність у міжнародній політиці, аналізує явища радянської дійсності. Що спонукало колгоспного бухгалтера звернутися до «самого мудрого керівника і державного діяча»? За словами автора, злиденне життя земляків. Своє бачення ситуації, що склалася, він подає в історичному розвитку. Революцію, як написано в листі, трударі зустріли радо. Життя від 1922 року до дня колективізації Трудовий порівнює з «казкою, золотим віком». «Ходили ми чисто і їли ситно. Тільки самий ледачий не мав того, що треба, але і він краще жив, ніж ми в сучасний мент. Ми не знали НКВД-НКГБ і різних лякаючих організацій. Ми знали, що треба чесно працювати і не калічити землю. Настали чорні дні проклятої колективізації. Нас, селян, мов рабів, погнали до колгоспів. Нами заповнили тюрми й сибірські ліси», — занадто відверто висловлюється дописувач. За роки колективізації рідне Трудовому село Ганнівка перетворилося на пустку, люди — «чорніше чорної землі». «Працюють у колгоспі 11, а 70 — працездатних — керують, — змальовує сучасне життя автор. — Селом, що налічує не більше 1000 дворів, до тисячі керують: сільрада, п’ять правлінь колгоспів, парторги, комсорги, уповноважені РВК, НКВД, НКГБ й інші. Всього керуючого апарату замість чотирьох (як до колективізації) маємо 173». Трудовий впевнений, що ситуація, коли колгоспнику видають 200 грамів хліба на трудодень, не може бути прийнятною у «квітучій Україні, де заможні колгоспи», як про це славословлять газети.

Трудовий пише, що селяни протестують проти злиденного життя і мають надію на проведення необхідних реформ. До того ж автор просить Хрущова поговорити зі Сталіним, щоб вождь замислився над проблемами, які ускладнюють життя в СРСР.

Не можна сказати, що дописувач не розумів наслідків свого фатального листа, про це свідчать слова, якими він завершує звернення: «Якби це було так вільно, ми хотіли б знати Вашу думку, але у нас не вільно. Боїмося попасти до Сибіру, або й далі. Звичайно, для НКГБ ми прибавимо роботи. Але не думайте, що писали вороги».

14 вересня 1946 року Володимира Трудового було заарештовано. Вирок отримав за антирадянську діяльність. 27 листопада 1946 року військовий трибунал війська МВС Кіровоградської області виніс ухвалу по справі: позбавлення волі на п’ять років та громадянських прав — на три роки. Майно сім’ї засудженого, яка гостро відчувала матеріальну скруту, було конфісковано. 31 березня 1965 року Верховний Суд УРСР справу Трудового закрив за відсутністю складу злочину.

Долі згаданих людей, які намагалися донести до влади «правду знизу», — свідчення боротьби тоталітаризму зі свободою слова. Тисячі репресованих не дожили до ХХ з’їзду партії, коли той самий адресат Микита Хрущов виступив із доповіддю, в якій засудив культ особи Сталіна...

Лариса ПАСІЧНИК, головний спеціаліст Державного архіву Кіровоградської області