Людський чинник
Громадянська війна висунула чимало талановитих командирів і воєначальників, із середовища яких потім сформувався генералітет Червоної армії. Серед них було дуже багато молодих, але освічених людей, загартованих у першій імперіалістичній війні. Спільно зі старими кадрами у мирний час вони становили командний склад Червоної армії. У військових колах у довоєнні роки склалась обстановка, коли керівниками всього оборонного комплексу були К. Є. Ворошилов, С. К. Тимошенко, С. М. Будьонний та інші. А неформальними лідерами були командарми громадянської війни М. М. Тухачевський, І. П. Уборевич, І. Е. Якір та інші.
У цих двох груп були різні підходи до формування збройних сил держави. Перші віддавали перевагу кавалерії, а другі — авіації, танковим з’єднанням та іншим механізованим частинам. Була і заздрість, і звичайна людська несумісність характерів, а також підлість і провокації, які мали місце. Так, у ті роки німецька агентура зуміла підкинути Й. В. Сталіну (через Бенеша) «викривального» листа М. М. Тухачевського та ін. У результаті було сформульовано «справу», за якою М. М. Тухачевський, І. П. Уборевич, І. Е. Якір, Р. П. Ейдеман, А. І. Корк, В.М. Примаков, В. К. Путна і Б. М. Фельдман постали перед судом за наклепницьким обвинуваченням у шпигунстві та зраді Батьківщини. Суд був швидким і закритим. «Винних» було розстріляно 11 червня 1937 року. Трохи пізніше розстріляли маршалів Радянського Союзу В. К. Блюхера (1938 р.), О. І. Єгорова (1939 р.), а також велику кількість інших військових високого рангу.
Хочу коротко сказати про одну з цієї плеяди чудову і водночас нещасну людину — Ієроніма Петровича Уборевича. Річ у тім, що моя мама (Кальніна Віра Петрівна, 1893—1989 рр.) під час громадянської війни служила в 13-й армії, якою тоді командував І. П. Уборевич. Мама по великому секрету (інакше тоді не можна було) розповідала мені, що це високоосвічена, інтелігентна людина, яка знає кілька мов. Вона не вірила, що він міг бути ворогом, і стверджувала, що це якесь непорозуміння. Радянські воєначальники — маршали Кирило Опанасович Мерецков, Матвій Васильович Захаров, Олександр Олександрович Новіков також позитивно відзивалися про Уборевича у своїх спогадах.
У ті страшні часи (1937—1938 рр.) «славні органи» почали шукати «ворогів народу» у військових частинах. За різними джерелами, за ці два роки з Червоної армії було репресовано близько 44 тисяч командирів і політробітників, починаючи від командира батальйону і вище. Серед них виявилось багато тих, хто завойовував радянську владу, учасники громадянської війни, нагороджені орденами Червоного Прапора. Сергій Грибов (1895—1938), Єпіфан Ковтюх (1890—1938), Іван Кутяков (1897—1938), Іван Федько (1897—1939) та інші, хто потрапив під каток репресій, за роки громадянської війни були тричі нагороджені орденами Червоного Прапора. У мирний час (до 1937—1938 рр.) ці люди командували корпусами.
І ось за три роки до початку війни цих та багатьох інших командирів знищують як ворогів народу. Як це можна назвати? Кадрові військові знають: щоб виростити всебічно підготовленого комбата або командира полку, необхідно кілька років напруженої роботи. У результаті на початку війни у нас полками командували вчорашні лейтенанти, тоді як у німецькій армії полками командували військові, які брали участь у Першій світовій війні і закінчили Академію генерального штабу. Тобто до початку війни командний склад Червоної армії сильно підупав. Якщо говорити узагальнено про кадри армії, то можна сказати: ось вам і людський чинник в історії війни. Але єжово-берієвський каток зробив свою справу не лише в армії, а й у всіх куточках держави. Приказка «тримай язик за зубами» стала масовою, а засади демократії фактично було поховано. У ті часи постраждали люди у всіх куточках Радянського Союзу (від Москви до самих околиць), за питомою вагою у своєму середовищі найбільше «ворогів» виявились тими, хто якось був пов’язаний із зарубіжжям (дипломатичні працівники, співробітники зовнішньої розвідки тощо). Є. М. Примаков, який очолював свого часу службу зовнішньої розвідки Росії, пише у своїх мемуарах про велику втрату, якої тоталітарна система заподіяла органам, що їх створював ще Ф. Дзержинський. 1937 року було репресовано, розстріляно практично всіх працівників зарубіжних резидентур і майже всіх керівників у центрі. Людям, які пропрацювали 15—20 років за кордоном, уже не довіряли. Їхні місця зайняли нерідко малограмотні висуванці. Так, 1940 року такого собі Кабулова було призначено резидентом у Берлін. Освіта його — п’ять класів початкової школи і курси рахівників. Приголомшлива кар’єра в органах пояснюється тим, що він служив рахівником в НКВД Грузії, який на той час очолював Берія. Цього нашого «чекіста» доволі вміло оточили фашистські розвідники і контррозвідники, підсовували йому «відомості» про те, що Німеччина на два фронти воювати не може, що необхідно забезпечити хороші відносини німців із Росією і таке інше. Цій дезінформації вірив Сталін, тоді як надійні джерела радянських розвідслужб бомбили центр інформацією про підготовку нападу Німеччини на СРСР.
У повітрі пахло воєнною грозою. Залишалися лічені дні до віроломного нападу фашистів на нашу країну; більшість керівників держави і оборонного відомства були як зачаровані. Хороша підготовка до війни, віроломство і підступність, а також раптовість нападу в цілому зумовили успіх німецької армії у початковий період війни. Честь і хвала нашим людям, які стали на захист Вітчизни, зуміли зупинити, а потім і розбити такого страшного ворога.
