Має бути чітка зона відповідальності

Богдан ІУС, локачинський селищний голова:

— Минулого року Локачі відзначили 510-ту річницю першої писемної згадки, але не тільки до цієї дати, а загалом для благоустрою нам вдалося багато що змінити в нашому містечку. Проте проблеми, з якими стикнулися у цьому процесі, нікуди не зникли, і найперше — це відсутність чітких меж відповідальності на рівні всіх бюджетів. З одного боку, районний, наприклад, бюджет має фінансувати установи районного підпорядкування, але на ділі ці повноваження скидаються на органи місцевого самоврядування. І якщо на дитсадок у Локачах на 2019 рік не вистачає 1 мільйон 200 тисяч гривень, то нам кажуть: він розташований у Локачах, будьте добрі, піклуйтеся... Так само і районна лікарня, центр первинної допомоги, інші установи, які постійно шлють листи на селищну раду з проханням допомогти фінансово. А понад мільйон гривень для наших Локач — то велика сума, бо і дороги треба ремонтувати, і багато чого іншого потребує фінансів. Але ось є дороги державного значення, але вони проходять через Локачі. Нам кажуть: вони скоро взагалі будуть «ваші», то собі й ремонтуйте їх. Але наразі вони «не наші», а державні, яким чином ми маємо їх ремонтувати? І таких питань — багато. Має бути чітка зона відповідальності.

Засмучує, що більшість молодих людей з Локач і району задумуються лише над одним питанням: як і куди виїхати з України? Вони абсолютно не бачать собі тут перспективи, а виживати не хочуть. І я просто не уявляю, якщо такий стан, як зараз, триватиме ще років п’ять, то хто у нас залишиться? Одні пенсіонери?.. Ми потребуємо інвестицій і всіляко сприяємо малому бізнесу. На такі малі Локачі — понад 120 закладів торгівлі, побутових послуг, аптек. У нас підприємцям — зелена вулиця. Але і держава має підтримувати їх, сприяти, аби вони розвивалися, не придушувати податками.

Окремо хочу сказати про отримання Україною Томосу, наявність якого люди сприйняли дуже позитивно. Тепер важливо дотримуватись законності у переходах парафій. Це має відбуватися зважено, бо це все наші люди, тільки до цього розділені по різних конфесіях, їм тут жити і надалі, й важливо, аби вони не пересварилися між собою.

Руслана ПОРИЦЬКА, керівник театру «ГаРмИдЕр»»:

— Днями побували в Івано-Франківську. Із самісінького ранку зайшли до інноваційного центру на базі старого заводу «Промприлад». Коли заходиш до мертвої радянської промзони, піднімаєшся східцями і потрапляєш у величезний простір сучасного мистецтва, освіти та урбаністики, то переживаєш щось неймовірне. До нас одразу підійшов працівник (а було лиш трохи по 8-й) і запропонував усе показати і розповісти про проект. Чути те, що зібралися люди, які інвестують у соціальний розвиток регіону, і розуміти, що це відбувається в Україні, — неймовірна втіха.

Однак засмучує те, що у рідному Луцьку поки не надто готові до розмов про необхідність стратегічних вкладень у культурний розвиток. Звісно, обнадійливою культурною подією минулого року стало відкриття Музею сучасного українського мистецтва Корсаків, але нам потрібен саме громадський культурний простір, який би об’єднав навколо розвитку міста і став ще одним приводом для талановитих молодих людей не виїжджати з нього.

Тетяна ЯЦЕЧКО-БЛАЖЕНКО, історик, краєзнавець:

— Порадувало те, що розпочався новий рік, а це початок чогось нового, цікавого, невідомого. Люблю перегортати нову сторінку, планувати нові справи, проекти, складати плани на майбутнє і реалізовувати їх. Вже й на січень їх зібралося немало. На даний момент перебуваю в позитивному настрої, бо готуюся до двох цікавих заходів. Перший відбудеться 22 січня в Центрі туристичної інформації в Луцьку, це буде публічна лекція про Вітовта Великого та його жінок. Тема вибрана не випадково, адже в січні 2019 року якраз виповнюється 590 років із часу проведення Луцького з’їзду європейських монархів. Другий — це спільний захід із краєзнавцем, дослідником луцької історії Олександром Котисом, що буде присвячений (не)відомим волинянам, які прославились як кінорежисери, продюсери та актори. Обіцяємо відкрити багато цікавих невідомих фактів. Також розкажемо про те, які були в Луцьку колись кінотеатри. Захід відбудеться 24 січня в луцькій книгарні «Є».

Що засмутило? Напевно, що в добі лише 24 години, було б 48 — це було б чудово. Ставлюся до життя по-філософськи. Стараюсь не засмучуватись по дрібницях. Головне, щоб усі були живі та здорові, інше подолаємо.