Мій «День»

За кілька днів я стану магістром журналістики. Позаду шість років навчання в КНУ імені Тараса Шевченка — сотні лекцій (більш чи менш цікавих), домашніх завдань, спілкування з натхненними теоретиками та практиками журналізму разом з найкращими однокурсниками. А ще — дні і ночі роботи над магістерським дипломом... Яка це громіздка річ — магістерська дисертація! Вона має складатися з приблизно 100 сторінок власного теоретичного дослідження. А теорія для студентів, які часто на момент захисту вже мають практику роботи за фахом, здається непростим завданням. Однак — місію виконано! І в цьому мені допомогла газета «День». Утім, про все по черзі.

Центральною науковою темою нашого інституту є дослідження контенту сучасних медіа з погляду різних критеріїв. Тож кожен студент мав найперше вибрати ЗМІ, яким довіряє, які входять до його «інформаційного меню». Звичайно, я вирішила дізнатися більше про газету «День», яку дуже люблю і поважаю та до якої вже певний час дописую. Потрібно було відмежуватися від суто журналістського погляду на неї, озброїтися науковими методами аналізу та... провести декілька днів у затишному архіві газети.

Перегляд давніх газет — чудовий спосіб подорожувати у часі. Яких несподіваних фактів не дізнаєшся про найвідоміших осіб: політиків-перебіжчиків з партії в партію, музичних зірок, які 15 років тому не лише інакше виглядали, а зовсім по-іншому співали... У центрі моєї наукової уваги була добре відома читачу рубрика «Культура» (редактор відділу Тетяна Поліщук) — від заснування газети і до сьогодні. Я кількісно і якісно аналізувала її публікації з погляду жанрів, тем, мовностилістичних особливостей...

Десь там, у березневому «Дні» читаємо замітку «А «Титанік» пливе» — про успіх фільму в світовому прокаті, про те, що фільм, який вже став класикою, тільки-но вийшов на екрани... Того ж року зустрічається і зовсім дивовижне повідомлення про те, що у одній із київських бібліотек вперше «розпочато цікавий експеримент: відкрито «народні місця» для роботи у всесвітній комп’ютерній мережі Інтернет». «День» про цю розумну ініціативу повідомив першим. Минуло лише 15 років — а ми вже наче на іншій планеті, де Інтернет давно «живе» у кожного вдома, на роботі, у смартфоні та планшеті...

Хочеться вірити, що «Союз хуторів із швидкісним Інтернетом», про що неодноразово говорила головний редактор газети «День», Лариса Івшина, — стане реальною справою.

ГАЗЕТА «ВИРОСТИЛА» ЧИМАЛО КРИТИКІВ

Багато різноманітних цікавинок трапилося під час роботи в архіві, а ще більше — глибокої мистецтвознавчої критики, розгорнутих інтерв’ю з видатними постатями української та світової культури (митцями, а не «одноденними зірками»), добре знайомих імен — серед авторів. Свого часу до рубрики писали письменники Наталка Сняданко, брати Капранови, відома журналістка Наталя Лігачова.

Чимало сьогоднішніх авторів газети починали друкуватися ще з початку 2000-х років. «День», окрім високого стилю та якості журналістських текстів, особливий ще й тим, що йому вдалося «виростити» свою когорту високопрофесійних мистецьких критиків, скласти потужну базу експертів, подружитися зі знаними режисерами та письменниками...

На відміну від багатьох газет, відчутно, що мистецькі теми у «Дні» не є другорядними, навпаки — вони на чільному місці. Культурними аналогіями насичені статті на всі теми, а публікації власне на сторінці «Культура» — завжди глибокі, актуальні, та майстерно написані. Із 1996 року (коли заснували газету) і дотепер — рубрика розрослася від половини шпальти до цілої, а пізніше — і двох. Працюючи в архіві, я вперше змогла побачити чи не цілий спектр журналістських жанрів у «Культурі». Цього не очікувала, адже зазвичай культурна проблематика розкривається у трьох-чотирьох. У котромусь із «Днів» за 1999 рік я натрапила на фейлетон, який у наш час повністю зник із газет, у рубриці виходили усі різновиди інтерв’ю, огляди, декілька різновидів нарисів та есе...

Цікаво, що деякі конкретні випуски «Дня, чітко проілюстрували для мене тенденції сучасної пресової журналістики, про які так багато говорили на парах. Це і дифузія (змішування) жанрів, і кількісне переважання інформаційних матеріалів, і посилення діалогічності (багато інтерв’ю)... Ось так якісна газета може підтвердити суху теорію — яскравою практикою.

СТИЛЬ «Дня»

Та головне — у змісті, а не формі. А що стосується результатів аналізу — вони стали для мене передбачуваними, але від того не менш цікавими. Тому у висновках наприкінці моєї дипломної роботи — заслужені компліменти «Дню», адже ця газета направду унікальна насамперед своїм якісним підходом до контенту, високими вимогами до авторів, глибоким розкриттям широкого спектру тем, експертної мистецької аналітики, прагненням розвинути свого читача, а не розважати його «псевдо-сенсаціями». Від перших випусків «Дню» вдалося сформувати свій газетний стиль — інтелектуальний і водночас зрозумілий, образний і в той же час інформативний.

Після захисту диплому перед повноважною екзаменаційною комісією, яка з цікавістю слухала доповідь про газету, яку вони знають та читають, мені ще більше захотілося писати. Тож тепер прощавай, 100-сторінковий талмуд, знову привіт, практична журналістико!