Мій — Рік, мій — «День»

Віктор ОРЕЛ , історик, Запоріжжя:

1. З першого і до останнього номера мою газету «День», яку читаю, вважаю для себе ідеальною. Бо в морі жовтої преси із зануренням її в примітивізм, щоб сподобатися невимогливим читачам вкрай розважальним нахилом та інтересом до приватного життя політиків чи так званих зірок, в морі всіляких чуток та пліток — в цьому плані «День» залишається незмінно виміряною часом газетою з високим інтелектуальним рівнем. В ній немає ідеологічно-партійної заангажованості, стереотипів, бруду, розборок, взаємних звинувачень більшості наших політиків (особливо депутатів різних рівнів). Все це нагадує комуналки з їхнiми постійними сварками, яких ми ще не позбавилися. І в цьому суттєва відмінність «Дня».

На цьому тлі «День» — це фактично аналітичне дзеркало нашого державного повноліття, якому 16 років. Газета відображає події, з широким тематичним і географічним діапазоном, такими, якими вони є насправді. «День» — це високий інтелект і фаховість журналістів, «акул гострого пера» четвертої гілки влади у 2007 році. Це — зваженість в оцінках політичного та соціально-економічного і культурного життя України. Це — різноманітність тематики: політика (внутрішня і зовнішня), економіка, культура (духовне життя), незмінні рубрики «Історія і Я» Ігоря Сюндюкова, зворотній зв’язок iз читачем — «Пошта «Дня», «Суспільство», «Гість «Дня» тощо.

Неабияка заслуга газети в її видавничій справі: «Бібліотека «Дня» — це найновітніші, найсучасніші науково-популярні видання з історії України. Фактично — це Книги Знань для будь-кого: від учня до академіка.

Редакція газети гостро реагує на брак об’єктивних знань з історії України, її політичних та культурних діячів різного часу — не лише у пересічних громадян, а й у наших можновладців: чиновників різних рівнів. Для такого читача, який прагне об’єктивних, зважених історичних знань, на щастя, і є газета «День». І це не улесливі компліменти. Це — реалії. Це — доконаний факт.

Газета чітко дотримується того, що історія — це кров і мозок політики, це — кістяк державницької свідомості народу, на якій вона виростає і грунтується. Бо без знань минулого немає сьогодення й майбутнього. Як на мене, редакція сповідує тезу М. Драгоманова щодо історії, яка через те нікого не вчить, що надто пізно подається людям. «День» завжди і своєчасно подає своїм читачам історичні знання. Без запізнень.

Редакція газети в постійному пошуку, її творчий колектив доклав зусиль, щоб іноземні посли в Україні висловилися на її сторінках щодо їхнього бачення нашої молодої держави через «Актуальне інтерв’ю очима іноземців».

Автори — журналісти «Дня» — це виразні особистості зі своїм обличчям, але в єдності дій і прагнень зробити газету ще цікавішою, привабливішою. Та головне — своєчасний відгук на актуальні поточні події часу буремного сьогодення в звичних для нас рубриках:

— «Цей день в історії»;

— «Опитування «Дня» в Інтернеті»;

— постійні виступи політологів-аналітиків та плюралістичних коментаторів до тих чи інших статей.

Завдяки головному редакторові, її дару відкривати у людей таланти і здібності — за рахунок цього відбулося поповнення газети новими іменами журналістів: Наталія Ромашова, Маша Томак, Олена Яхно, Микола Сірук та ін. Лариса Івшина надихає колектив на нові ідеї та ініціативи. Тому такий високий рівень різних матеріалів «Дня».

2. Особисто для мене минулий рік був не зовсім поблажливим. Це — відсутність наданої можливості продовжувати працювати зі студентами в університеті й остаточний вихід на «заслужений відпочинок» з 1 вересня. До цього часу залишається невирішеною головна проблема — фінансова допомога, на яку я маю право на підставі чинного законодавства (в тому числі й рішення Конституційного суду України). Але я вірю в справедливість закону і відповідні дії університетського і міністерського керівництва. Сподіваюсь і розраховую на те, що 39 років мого науково-педагогічного стажу в одному з ВНЗ буде достатньо для того, щоб спрацював закон.

У зв’язку із цим незвичним статусом нелегко адаптуватися до нього і звикнуть до того, що тепер не треба йти на роботу, в аудиторію до студентів... Хоча розумом чітко усвідомлюю незворотність цього закономірного процесу в житті людини мого віку. Тому і далі продовжую самоосвіту через різні джерела знань: засоби масової інформації, особливо газету «День», телевізійні передачі («Свобода слова»), спілкування зі своїми студентами-випускниками, друзями, колегами тощо.

Одним словом — адаптуюсь до нового життя й соціуму. Є й приємна подія — донька отримала другу вищу освіту і сподівається на краще, бо є робота.

3. Серед багатьох матеріалів газети найбільш цікавими для мене є неперевершені історичні матеріали з рубрики «Історія і Я» — чи то «вкрадені» політикою і часом історичні портрети політиків, вчених, митців різного часу, забутих чи викинутих з українського пантеону, чи події. Приємно, що «День» відгукується на такі трагічні події, як Голодомор — геноцид, жовтневий переворот 1917 р., Великий сталінський терор 1937—1938 рр., пише про невизнаних на своїй землі вояків ОУН—УПА та закликає до примирення, а не розбрату з радянськими воїнами. А чого варта розсекречена пам’ять про невинно убієнних голодом чи в радянських Гулагах або «Україна під радянською окупацією», «Що таке радянська влада?», «Чому Сталін нас знищував» — це ціла низка статей мого колеги історика Станіслава Кульчицького, це новітня енциклопедія історії, серії аналітичних статей, які видані окремими книгами. Яка ще газета в Україні здатна і спроможна до такого подвижництва?! Жодна...

А ще не менш цікаві статті Юрія Шаповала, Володимира Панченка, Василя Базіва, аналітика-прогнозиста Валерія Литвицького, Анатолія Гальчинського — це сузір’я нашої інтелектуальної еліти!

Газета активно відгукується на телепродукти (окрема рубрика), особливо на програму на «Інтері» «Великі українці». Або участь головного редактора в теледебатах чи її постійні виїзди на зустрічі зі студентами різних провідних університетів України. Це — дійсно майстер-класи Лариси Івшиної для майбутніх журналістів (і не тільки). А ще практика студентів-журналістів в редакції «Дня»! І це є університетом знань! А які дискусії із захисту української мови на сторінках газети! І сама газета є зразком свободи слова, бо видається трьома мовами — українською, англійською і російською, та ще й з якими дотепними фотографіями та малюнками з архіву Анатолія Казанського!

Такою газета є завдяки невтомній творчій і копіткій праці її провідних журналістів: Віталія Княжанського, Миколи Сірука, неперевершеної Клари Гудзик, об’єктивного спортивного журналіста з футболу Миколи Несенюка та інших, усіх не назвеш. Це і є той «золотий фонд», який створює непідвладні часу матеріали «Дня», які залишаються головною подією року з високим рейтингом. Бо «День» заслуговує на це.

А головний підсумок року — це Рік Пам’яті трагедій українського народу: Голодомору — геноциду 1932—1933 рр. та Великого сталінського терору 1937—1938 рр. А поточна подія — позачергові вибори до Верховної Ради та довготривалі «пологи», які дали можливість обрати її нове керівництво та новий (майже старий) уряд з поверненням до керма Кабінету Міністрів Юлії Тимошенко. Сподіватимемося на її плідну роботу щодо реалізації програми «Прорив». Дай-то Бог! А час покаже.

4. Звертаючися до вельмишановних співвітчизників-українців, хочу наголосити можновладцям, депутатам різних рівнів, чиновникам: не забувайте про те, що ви обрані та призначені народом(!), який є джерелом влади, і ви покликані служити йому — це ваш святий обов’язок! Дійте в межах чинного законодавства, а новому складу Верховної Ради — удосконалювати його не під своє крісло чи кишеню, а на користь тих, хто вас обрав. Бо на одних обіцянках в рай не в’їдеш...

А ще не забувати про те, що людська Пам’ять дається розумним людям в першу чергу для того, щоб визнати свої гріхи чи помилки й не повторювати у сьогоденні та майбутньому того, що було. Бо обопільні історичні мстиві скарги та взаємні звинувачення, ненависть і сліпа жорстокість до іншої думки, поглядів, голий популізм та заклики до єднання зі «старшим братом» — все це сіє зерна розбрату, а не злагоду серед українців. Адже Україна у нас одна і Батьківщину не вибирають, як і неньку. На засадах розбрату ми не побудуємо щастя для своєї нації. Ми самі його будівники, і ніхто за нас це не зробить. Лише завдяки компромісам і толерантності, пошукам того, що нас об’єднує, яке вище того, що роз’єднує, ми всі разом зможемо будувати своє краще майбутнє на основі взаємоповаги і братнього співробітництва та дійсної солідарності українства. Не розпинаймо життя на хресті політики!

А редакції щиро бажаю залишатися і в новому році неперевершеною командою бійців гострого пера, достойним провідником елітного журналістського корпуса молодої вільної України.

Ореста КОСТИШИНА , Львів:

1. Визначні події минулого року:

— розпуск парламенту та дострокові вибори до Верховної Ради;

— визнання Голодомору в Україні;

— святкування 65-ї річниці УПА та 100 річчя з дня народження Р. Шухевича;

— вихід у світ книги Оксани Забужко про Лесю Українку « Notre dame D«UKRAINE».

2. Я вперше взяла участь у фотоконкурсі газети «День» і отримала спеціальний приз від Національного університету «Острозька академія». Зустрічі з ветеранами УПА, які зображені на фото, та студентами академії вселяють надію і віру в добре майбутнє країни. Серця старших людей не наповнені ненавистю, хоча частину свого життя вони провели в таборах. Вони вірять в єдність України і в людей, якi розмовляють українською та російською мовами. А студенти з Острога — це наша надія , бо їхні думки та слова не розходяться з їхніми вчинками. Усіх їх об’єднує любов до України та прагнення жити і творити в ній.

3. Я постійна читачка газети вже багато років. Кожного року в газеті з’являються нові цікаві рубрики.

Побажання на рік 2008 — публікація не лише політичних, економічних та історичних матеріалів, але й філософських роздумів та досліджень. Дякую за колонку Ользі Герасим’юк.

4. Звертаюсь до українців словами молитви: Хай Божественне веде нас як націю, і розпалить священний вогонь національної ідеї, на вівтар якої так багато людей поклали свої життя. Хай відкриються наші серця до Істини, і зцілить це рани розділення, дозволяючи нам знайти Вищу Істину, що вміщує всіх нас.