Мій рік — мій «День»

Леся СТЕПОВИЧКА, голова Дніпропетровської обласної організації Національної спілки письменників України, головний редактор літературно-мистецького часопису «Січеслав»:

1. Насамперед, це перемога «Українського прориву» на виборах 30 вересня і новітні урядові призначення. Жорстке протистояння політичних сил в Україні (вже вдруге «стінка на стінку») привело до новітньої розстановки сил, яка хоча й нагадує дежавю, 2004 рік, однак це все невипадково. Тендітна й сильна леді Ю отримує, як голова уряду, ще один політичний шанс здійснити свої наміри щодо реформування української економіки і суспільства, набуття нової якості життя. Добре було б, якби «помаранчеві» лідери врахували попередні помилки і не наступили двічі на ті самі граблі. Це неймовірно тяжко, бо опозиція дихає їм у потилицю, але за українського Президента і українського прем’єра само Провидіння дає змученій, виснаженій Україні перспективу, чи не останню — підвестися з колін.

Друга важлива подія — міжнародний письменницький форум «Слово без кордонів», який пройшов у Києві за ініціативи Національної спілки письменників України, і на який з’їхалися представники 17 держав. Створено Міжнародну асоціацію письменницьких спілок, якою довірено керувати Володимиру Яворівському. Такі форуми наближають нашу країну і нашу літературу світові.

2. Дякувати Богу, рік був успішним: моя старенька мама жива, і всі члени нашої обласної організації НСПУ, як мовиться, живі-здорові, ми нікого не втратили; з нами нарешті підписали Угоду про оренду приміщення під офіс (більше року ми не мали свого кутка); вийшов у світ мій роман «Шлюб із кухлем пільзенського пива» та книга поезії та прози «Стернею долі»; я отримала державну нагороду з рук Президента України; а ще побувала на Святій Землі; презентувала наш літературний журнал в найстарішому університеті Європи — Ягеллонському (в Кракові). При цьому пощастило не розгубити старих і знайти нових друзів, які здатні розділити зі мною радощі. Та найважливіше, чого досягла: того стану мудрості, за якого молилася у Віфлеємі та Єрусалимі за здоров’я моїх недоброзичливців і ворогів.

3. Вражаючий книжковий проект «Дня» — Україна Inkognita. Він сприяє популяризації книг на резонансні теми нашої історії — такі як Голодомор 1932—1933 років тощо. Дніпропетровці пам’ятають знаменний приїзд і виступ у Національному гірничому університеті делегації газети «День» на чолі з пані Ларисою Івшиною, яка презентувала книгу «День і вічність Джеймса Мейса». Хотілося б, щоб такі зустрічі відбувалися в нашому місті щороку.

4. Дорогі мої, любі, рідні! Нам треба мінятися. Ми продовжуємо залишатися нацією похмурих, роздратованих, закомплексованих людей. Усміхнена людина в загалу викликає підозру, а успішна — ненависть. Заздрість, подібно синильній кислоті, роз’їдає душі, і вони обертаються на клоаки. Замість дбати про власне здоров’я, горбаті радіють, коли бачать на чиїйсь спині два горби. Це ненормально. Найпростіше, здається, не чекати щастя іззовні, а може, почати з себе — із середини. З міміки. Попрацювати над м’язами власного обличчя. Усмішка — світло. У молоді це краще виходить, але, на жаль, часто за рахунок аполітичності, відстороненості, асоціальності. Нам би у поляків повчитися любити свою історію і бути водночас супер-модерними. У ізраїльтян повчитися, як під кулями радіти життю і не думати про війну. Увесь світ об’єднується в Новому році в сяючий відкритий Шенгенський дім, а ми, неначе роковані злими силами скніти в напівосвітленому сарайчику з дірявим дахом.

Нам треба ставати світильниками, а не гасити лампи тих, хто світить. Усюди — в політиці, культурі, літературі, побуті. Інакше нас усіх може поглинути темрява. Сподіваюся побачити у Новому році більше усміхнених, радісних облич.

Микола КОСТРИЦЯ, доктор географічних наук, завідувач кафедри природничо-математичних дисциплін Житомирського обласного інституту післядипломної педагогічної освіти, президент Житомирського науково-краєзнавчого товариства дослідників Волині:

1. Безумовно, що на загальнодержавному рівні подією номер один були дострокові вибори до Верховної Ради. Хоча, на перший погляд, у цілому в політичній обоймі опинилася переважна більшість знайомих облич, але ситуація докорінним чином змінилася. Юлія Тимошенко та її команда мають на практиці довести (з урахуванням помилок своєї першої каденції), що вони здатні втілити у життя надії та сподівання мільйонів їхніх виборців. А ще виборці довели зайвий раз, що вони все розуміють і зради не вибачають, хоч би в які вона шати рядилася. Маю на увазі викрутаси і зраду О. Мороза. Вважаю, що цим О.Мороз поставив хрест на собі як на політику і на партії, яку він колись придумав під себе.

Якщо ж говорити про події на регіональному рівні, то це три міжнародні представницькі науково-краєзнавчі конференції, що відбулися на Житомирщині минулого року. Перша — «Проблеми українського державотворення: історія та сучасність», яку було присвячено 90-річчю УНР, 100-річчю від дня народження в Житомирі О.Ольжича. Друга — «Звягель — Новоград-Волинський: від сивої давнини до сьогодення», присвячена 750-річчю заснування міста. І «Бердичівська земля у плині часу», присвячена 150-річчю від дня народження класика англійської літератури, уродженця Бердичівщини Джозефа Конрада. Остання проводилася під егідою ЮНЕСКО. Ці краєзнавчі форуми переконливо засвідчили, що в усі часи духовність і культура України завжди трималися і приростали животоками за рахунок периферії. І я гордий тим, що натхненником і основним організатором цих конференцій було Наукове-краєзнавче товариство дослідників Волині, яке я маю честь очолювати останні п’ятнадцять років. Сподіваюся, що новий склад уряду та Верховної Ради буде більш національно свідомим і не ставитиме під сумнів, чи варто відзначати на державному рівні ювілеї таких знакових постатей України, як Іван Огієнко чи Іван Багряний. А пам’ятників Катерині II більше не встановлюватимуть. Перебування на високих державних посадах таких одіозних антиукраїнських постатей, як Табачник, Шуфрич, Ніколаєнко, Цушко чи Рудьковський, будемо вважати прикрим непорозумінням на шляху важкого процесу становлення України як держави, яка робить героїчні зусилля, аби вирватися із смертельних обіймів імперської російськоцентричної парадигми розвитку в складі «единой и неделимой».

2. Однозначно — це успішний захист докторської дисертації, до завершення роботи над якою я йшов кілька десятиріч. Приємно й те, що це перша захищена докторська дисертація з історії географічної науки в незалежній Україні. Тим самим поступово повертаємо борги нашим славним попередникам, наукові ідеї яких повинні працювати на процеси нашого державотворення.

3. Газету «День» без сентиментів і лестощів вважаю найкращою в Україні. Особливо хочу підкреслити i її курс на послідовне формування у мешканців України історичної пам’яті. Читаю її щодня від першої до останньої сторінки від початку її виходу у світ. Найцікавішими для себе, як голова краєзнавчого товариства, вважаю історичні матеріали, маю всі книжки, видані газетою. Ці традиції слід продовжувати. Наступну книжку в цій серії пропоную назвати «Постаті». Її сторінки слід присвятити «забутим» постатям i повернути їх у науковий обіг, а також для ширшого кола читачів. Адже більшість із них у боротьбі з комуністичною системою поклали на вівтар своє життя, вірою і правдою служили українській національній ідеї, наближали нашу незалежність, свято вірили, що Україна, попри всі катаклізми, відбудеться i буде у світовому співтоваристві, у тому числі в загальному цивілізованому науковому і культурному просторі, відігравати провідну роль. То ж цінуймо ці пріоритети.

4. Дорогі співгромадяни (українці та представники інших етносів, що мешкають в Україні)! Усім зичу, насамперед, оптимізму, смачної Різдвяної куті. Закінчаться свята — і мерщій за роботу. Будуймо кожний сумлінно на своєму робочому місці, цеглинка за цеглинкою, українську державу, адже Україна — понад усе! Плекаймо свідому українську національну еліту, будьмо мудрими! А товстосумів прошу: не жалкуйте коштів на благодійність і культуру, згадайте імена Терещенків, Ханенків, Харитоненків і Бродських. Бог вам віддасть належне. Усе в нас буде гаразд!

Окрему осанну проголошую на честь газети «День», яка є тонким озоновим прошарком у нашій екологічно забрудненій дійсності. Творчого вам натхнення у Новому році, працівники газети на чолі з її керманичем Ларисою Івшиною. Так тримати!