Мій Шевченко

Дякую своїй улюбленій газеті за цікаві матеріали до ювілею Шевченка. Хочу розказати, як я готувалась до святкування 200-річчя від дня народження Шевченка. Сама для себе вирішила, що перечитаю «Кобзар», повторю усі вірші, які вчила у школі, вивчу щось нове. Закликала до цього своїх рідних. Перечитуючи «Кобзар», наштовхнулась на цікаву для мене тему і так захопилась, що за вихідні написала статтю «Українізми в російськомовному тексті поеми Т. Г. Шевченка «Слепая».

Відомо, що перу Т. Г. Шевченка належить низка російських творів, серед яких «Слепая», у тканині якої нами виявлені елементи української мови. Цікаво, що їх уживає класик української літератури. Постало питання: це інтерферентні помилки чи свідомий крок поета, ще один засіб творення художньої дійсності? Інтерферентні помилки зазвичай характеризують недосвідчених мовців, зовсім інша справа, коли іншомовні елементи зустрічаються у творі, що належить перу майстра. Їх слід ретельно аналізувати не тільки у площині контрастивного аналізу двох мов, а й ідейного та художнього замислу автора.

У поемі «Слепая» нами відмічено близько ста українізмів, у тому числі лексичні, словотвірні, граматичні та фонетичні. Переважну більшість становлять лексичні українізми, наприклад: «В венке из жита и пшеницы (рос. рожь); Не видя наших бед и кары (рос. наказание); Где все бурьяном поросло (рос. сорняк); И как покинул он девчину (рос. девушка); Полетела пташечка через поле в гай (рос. роща); И хусткой черною, простой косу шелковую накрыли (рос. платок); Где мой милый, кароокий» (рос. кареглазый).

Найбільш уживаними є слова, які мовознавці називають екзотизмами або етнографізмами. Вони позначають власне українські реалії, що не мають еквівалентів у російській мові. Серед них лексеми пан/пани/панна (9/1/1 слововживань), дідич, жупан і свита (відповідно 5 і 3 слововживань). Українська лексема свита (різновид верхнього одягу) і російське слово «свита» (супровід, оточення важливої особи) становлять міжмовні омоніми. Т. Г. Шевченко про це добре знає і використовує для створення гри слів (пан залишився без «свиты» як без одягу і без супроводу). Тричі у тексті ужито слово гайдамаки. Приклади можна продовжити.

Саме так звані екзотизми запозичуються разом із самобутніми (екзотичними) реаліями, які вони позначають, наприклад, сучасна російська мова запозичила з української мови лексеми галушка, бублик, бандура, бандурист, карбованець, побратим тощо. Цікаво, що в усьому світі одна з перших страв обіду відома саме як «український борщ». Можна сказати, що слово борщ глобалізувалось. Так, у США мені доводилось бачити дитячу іграшку, що зроблена у Китаї, вона має форму каструлі, куди дитина вкладає пластикові овочі. При піднятті кришки іграшка кілька разів видає українське слово борщ.

Серед граматичних українізмів нами було відмічено кличний відмінок у ролі звертання. У російській мові цю синтаксичну функцію виконує форма називного відмінка (такі форми теж є у тексті). Іноді автор поряд вживає російську та українську форми. Цікаво, що поет використовує виключно форму кличного відмінка, коли звертання називає головних героїнь поеми — сліпу матір і доньку (мамо, Оксано), цим самим передаючи національний колорит їхньої мови, що свідчить про глибоке знання обох мов і про свідомий вибір поета.

Як показують наші спостереження, використані Т. Г. Шевченком у поемі «Слепая» українізми створюють картину України, хоча у самому тексті не називається місце, де розгортаються події. Переконливим свідченням свідомого використання українізмів для створення українського національного колориту є й те, що у другому російськомовному творі «Тризна», який вміщено у тій же збірці «Кобзар», нами відмічено лише три українізми. У «Тризне» йдеться про рідний край, покинутий головним героєм, проте жодного разу не називається країна, а відсутність українізмів не створює картини України. Наш аналіз українізмів у російськомовній поемі «Слепая» засвідчив досконале володіння поетом обома мовами, надзвичайно виважене і вдале використання українізмів для створення українського національного колориту.

Російськомовні твори Т. Г. Шевченка — свідчення його, як би ми сказали сьогодні, європейськості. Вільно володіючи російською мовою, маючи багатьох друзів серед росіян і листуючись з ними російською, свої твори поет писав рідною мовою, стверджуючи тим і саму українську мову, і Україну, і український народ.

9 березня я побувала на мітингу біля пам’ятника Шевченку і на мітингу проти війни в Криму, а у салоні купила собі нову вишиванку. На Великдень чекаю гостей з Тернополя. Ми будемо змагатися у читанні віршів Шевченка.