«Ми втратили вміння дивуватися»

На «ХТЗ» почалися підготовчі роботи до запуску виробництва, спеціалісти із різних районів Харківщини вчаться, як організовувати роботу соціальних центрів для переселенців, письменники стверджують, що українців через усі потрясіння останніх років уже нічим здивувати, а фізик-ядерник перекваліфікувався у режисера монтажу і шукає відповідь на питання: як же легалізувати свою заробітну плату, яку він отримує від закордонного замовника?

Думки харків’ян такі ж строкаті й цікаві, як і саме місто.

Вадим САМОРОДОВ, академік, завідувач кафедри автомобіле- та тракторобудування НТУ «ХПІ»:

— Оскільки я очолюю кафедру автомобіле- та тракторобудування, то нещодавній початок роботи, «розблокування» Харківського тракторного заводу є для мене, для кафедри і нашого політехнічного інституту великою подією. З’явився шанс, що у наших студентів, аспірантів, молодих учених будуть робочі місця за спеціальністю, що нарешті почнеться серійне виробництво гідравлічної безступеневої трансмісії, яку ми розробили спеціально для тракторів «ХТЗ» і яка виведе їх на новий рівень. Це перша подібна розробка на теренах пострадянського простору. Я вже розмовляв із новим директором заводу і чекаю зустрічі з ним, щоб обговорити наші плани співпраці детальніше.

Юлія IБРАГIМ, президент Асоціації багатодітних матерів Харкова «АММА»:

— Минулого тижня на базі нашої асоціації пройшла вже друга сесія тренерів проекту «Кроки просвіти на шляху до порозуміння», який фінансує уряд Німеччини. 30 учасників із районних центрів — Краснограда, Балаклії та Харкова — опанували різні навички і знання, які допоможуть їм відкрити центри з надання соціальної, освітньої та інформаційної допомоги переселенцям та місцевим жителям. Завдяки цим тренінгам спеціалісти і самі навчаються, і отримують поради, як правильно навчати корисним навичкам інших. На другій сесії, наприклад, були тренінги зі стрес-менеджменту і тайм-менеджменту, а також консультації щодо уникнення професійного вигорання. Починався проект на початку січня з розгляду питань, які стосувалися пошуку шляхів адаптації та інтеграції внутрішньо переміщених осіб у громаду Харківської області. Слухачі виявляли, які є в цій темі складні моменти, які можливості, хто може надавати допомогу, яким чином переселенцям відстоювати свої права. Вони вивчали, як розвивати компетенцію ефективного спілкування для переселенців і приймаючих громад, як будувати безконфліктне спілкування. Це зараз дуже необхідно.

Андрій ВОЙНIЦЬКИЙ, письменник, журналіст:

— Події останнього тижня чи навіть тижнів мене, можна сказати, нічим особливо не порадували і не  здивували. Розмірковував над тим, що відбувається в країні та світі. Мені здається, що вміння дивуватися ми, українці, остаточно втратили 2014-го. І хоч би що зараз відбувалося в країні, кожен десь там собі думає: «А, мабуть, щось таке і мало трапитися». Тому я нічим не здивований, але розмірковував, наприклад, над мовними законопроектами. Цікавість викликають навіть не самі документи і те, що в них написано, а той факт, що тема мови знову стає порядком денним. На нас знову чекають вибори. А тема мови — це бомба, яка вибухає і розшматовує все навкруги, знищує всі інші теми, навіть актуальніші та суспільно важливіші. І люди не питають, що у нас з економікою, медициною, армією, реформами, вони питають, якою мовою ти розмовляєш. Саме цей вибуховий ефект і робить мовне питання таким популярним серед політтехнологів, які часто забувають, що бомба — не іграшка. Бомба — це взагалі-то небезпечна зброя. І від того, в чиїх руках вона опиниться, залежить і те, кого розірве. Я оптиміст і вважаю, що навіть у разі прийняття найлютіших мовних законів, нікого «не розірве», тому що всі закони в Україні «допрацьовують» і виконують завжди з місцевими «нюансами». У найгіршому випадку ми отримаємо ще одну когорту корумпованих і невидимих чиновників, «мовних інспекторів». Я впевнений, що кожен громадянин України повинен знати державну мову, отримувати завдяки ній освіту, читати українські книжки і дивитися національний кінематограф, хоч це, подекуди, ще важко. Проте я не вважаю білінгвізм — основною державною загрозою, це реальність багатьох країн сьогодні. Аргумент про те, що російська в Україні — «мова ворога», яка заважає виграти війну, вважаю просто абсурдним. Багато російськомовних українців воюють в АТО, люди боронять Україну і гинуть за неї, після цього говорити, що вони якось не так розмовляють, — просто аморально. США розмовляють англійською — хіба «мова ворога» завадила країні свого часу відвоювати незалежність у Британської імперії і стати світовим лідером?

Iван ВОЛКОВ, фізик-ядерник, змушений працювати на «фрілансі» режисером монтажу:

— Відсвяткував нещодавно день народження, а тепер ламаю голову, як легалізувати прибутки у нашій країні, якщо працюєш фрілансером на закордонних замовників. От не бажає наша держава у цьому допомагати, хоча я хочу сплачувати всі податки, але ж таку «заплутану» дорогу треба пройти, щоб отримати свої гроші. З січня я ФОП 3-ї групи. Працюю на роботодавців зі США. Можу сказати, що на біржах «фрілансу» роботу знайти нелегко, бо і там є «колеги» з Індії та країн Азії, які готові працювати за копійки. Але, як показала моя практика, роботодавці, раз «обпікшись» із такими «виконавцями» робіт, все одно повертаються до європейських.