Митарства на кордоні

Упродовж кількох років поспіль не мала нагоди й потреби їхати до сусідньої Словаччини. Остання поїздка чотири роки тому запам’яталася чергами і виснажливим очікуванням дістатися словацької сторони. І це при тому, що на українській митниці майже не було затримки. Стримували просування хіба що «ліваки» — водії автівок, які у прямому сенсі слова зліва об’їжджали чергу, підходили до митника і після недовгих перемовин успішно долали всі процедури перетину кордону, плюючи на тих, хто чекав своєї черги. Але справжній «армагедон» чекав перед заїздом на територію словацької митниці. У результаті довелося простояти кілька годин, щоб туди дістатися.

Їдучи у службових справах до Словаччини 10 серпня, я щиро сподівалася, що перетнути кордон буде простіше. Хоча б тому, що залишився позитивний досвід Євро-2012, та й «тунельний» скандал не мав би для прикордонників минути безслідно. Заїзд на митницю давав підстави так вважати, оскільки перед нами було лише шість автівок. Український кордон ми перетнули за двадцять п’ять хвилин. Проте і тепер не обійшлося без «ліваків», чи то пак «дипломатів», які єдині мають виключне право позачергового перетину кордону.

Коли під’їхали ближче до словацького кордону, дізналися, що для того, щоб заїхати на словацьку сторону, треба подолати ще 10 — 15 метрів до шлагбаума перед будкою українського прикордонника. А це, виявляється, не така вже й проста справа. Ми простояли в черзі півгодини, годину, півтори... на тому ж місці, де й зупинилися. Водночас кожні кілька хвилин прямим курсом в обхід черги прямували автівки, водії яких зупинялися безпосередньо під шлагбаумом і йшли «на розмову» до прикордонника, який виконує тут свою нелегку службу з охорони недоторканності священних рубежів Вітчизни. Нетривалі, але результативні переговори біля прикордонної будки навіть під прицілом камер відеоспостереження щоразу давали зелене світло тим, хто не бажав дотримуватися правил.

Зрозумівши, що за такого «порядку» ми ще кілька годин не зрушимо з місця, пояснили прикордонникові, що далі терпіти таке хамство не маємо наміру. І що цікаво — наш протест було миттєво задоволено, і черга зрушила з місця.

Як кажуть, коментарі зайві. Для чого взагалі потрібен цей прикордонний пост на виїзді з країни вже після проходження всіх процедур перевірки й оформлення документів, якщо він жодним чином не те що не гарантує дотримання порядку, а швидше, навпаки, сприяє поділу мандрівників на «лохів» і «мажорів»? Ну звісно, крім того, щоб «регулювати» рух на власний розсуд і в інтересах чиєїсь бездонної кишені. Підставу для таких висновків дає організація роботи сусідів: жодних подвійних прикордонних постів ані в угорців, ані в словаків немає, хоча вони не менш пильно, суворо й ретельно бережуть спільні рубежі Євросоюзу. Хочеться попросити шановного й досвідченого організатора прикордонної справи в Україні, генерала Шишоліна приїхати в Ужгород і таки запровадити європейський досвід і для наших стражів порядку, інакше повсякденну ситуацію на українсько-словацькому кордоні ще впродовж багатьох років, як і нині, подорожні називатимуть — бардак.