На гостину до Стельмаха

З нагоди 105-річчя від дня народження Михайла Стельмаха у Вінницькому державному педагогічному університеті імені Михайла Коцюбинського 25—26 травня відбулася Всеукраїнська науково-практична конференція «Михайло Стельмах у новітніх парадигмах наукового знання». У ній взяли участь понад два десятки науковців з різних куточків України. Долучився до поважного зібрання й син митця — письменник і перекладач Дмитро Стельмах.

Конференції передував ще один захід — нагородження переможців І Регіонального конкурсу словесної творчості «Світ правди і краси», у якому взяли участь 36 учнів 9—11 класів з навчальних закладів Вінниччини та інших регіонів України. Переможців визначали в п’яти номінаціях: «Поезія», «Проза», «Есеїстика», «Драматургія», «Краєзнавство». 

«Знаємо різні літературні премії, найвідоміша з них — Національна премія України імені Тараса Шевченка, у світі — Нобелівська та Пулітцерівська премії. Ми вирішили започаткувати премію для майбутніх письменників, філологів, літературознавців, — каже декан факультету філології й журналістики, професор Інна Завальнюк. — Назвали цей конкурс іменем Михайла Стельмаха, тому що він — найвідоміший випускник філологічного факультету. На честь митця в листопаді минулого року і найменовано наш факультет. Стельмах усе своє життя оспівував українське село. Саме його творчість розкриває нам різні етапи соціальних потрясінь, що спіткали українського селянина, — від революцій і колективізації до голодомору та Другої світової війни».

Сюрпризом для учасників конференції стала подорож до Літературно-меморіального музею імені Михайла Стельмаха в селі Дяківці Літинського району Вінницької області, де народився  митець. Музейна експозиція містить сім залів, що представляють основні періоди життя і творчості славетного письменника-подоляка. Численні книжки, документи, світлини, рукописи, меморіальні речі, твори образотворчого й декоративно-ужиткового мистецтва відображають епоху, в якій жив і творив митець.

Занурення в атмосферу Стельмахової творчості продовжилося на меморіальній садибі письменника, де він народився 105 років тому. Звісно, вона помітно змінилася від того часу: зрубано ясени, у затінку яких були хата й подвір’я, майже загрузла в землю старовинна дідова клуня, де певний час мешкали Стельмахи, постарів сад, нащеплений у післявоєнні роки руками самого Михайла Панасовича. Але все ж живе в невеликих кімнатах цієї хати та її інтер’єрі дух української домівки, оспіваної в автобіографічних повістях «Гуси-лебеді летять» і «Щедрий вечір». І чомусь на цьому подвір’ї весь час хотілося підняти голову догори, щоб подивитися, чи не летять над нами гуси-лебеді.

Пам’ятним фінальним акордом літературної мандрівки на Стельмахову батьківщину став перегляд документального кінофільму «Там навчився я людей любити», знятого на студії «Укртелефільм» у віддаленому вже від нас 1993 році. Ліричного звучання надала перегляду присутність односельців Михайла Панасовича, літніх дяківчан, які, дізнавшись про можливість побачити кінофільм разом з екскурсантами з Вінниці, також прийшли до сільського клубу. Ми з хвилюванням раз по раз вслухалися в слова, що звучали паралельно до закадрового голосу: «Дивись, Ніно, он — твій», «А ото — Наталя». Виявилось, що наші випадкові сусіди по кінозалу, здебільшого жіночки, колишні дяківецькі колгоспниці, прийшли на кіносеанс зустрітися зі своїми рідними, чимало з яких можуть побачити вже тільки з екрана.

Вони з удячністю згадували Михайла Панасовича за побудовану на Ленінську премію школу, за ті 5—10 карбованців, які доплачував їхнім батькам до пенсії, за куплені сиротам-односельцям чоботи, книжки й зошити. Ніна Вацлавівна Кондратюк, удова попереднього директора Літературно-меморіального музею Григорія Кондратюка, який проводив у відзнятому кінофільмі екскурсію й про якого було мовлено: «Дивись, Ніно, он — твій», витерши сльози, побажала світлої пам’яті своєму чоловікові та Михайлові Стельмаху. А ця пам’ять вельми потрібна. Бо нові покоління українців мають читати кращі твори з ліричної прози Стельмаха, як з глибокої криниці, напиваючись його неповторним словом, що увібрало в себе віковічну мудрість українського народу, його моральні чесноти, щире серце й милозвучність рідної мови.