«На Україну вся надія»

Після тривалої перерви нещодавно знову побував у курортному Ірпені. Треба сказати, що місто помітно змінилося в кращий бік. Лише меморіальна дошка на головному корпусі економічного коледжу нагадала про те, що на сході досі триває війна, і там гинуть люди. Вчитуюсь в текст: «Багіров Ільгар Салехович з позивним «Балу», капітан Збройних сил України. Героїчно загинув 30 вересня 2014 року в зоні АТО. Нагородженим орденом «За мужність» III ступеня (посмертно)».

Ось так. Гинуть не лише українці, а й азербайджанці. «Балу» був дуже хоробрим воїном. Якось, під час прориву сепаратистів, він сам сів у танк і відтіснив їх від нашого блокпосту. Коли під час виконання бойового завдання потрапив у засідку, то підірвав себе гранатою, важко поранивши кількох російських окупантів. Той блокпост наші бійці і досі називають «Балу». Знаю, що в Ірпені вже кілька років є парк українсько-азербайджанської дружби імені академіка Заріфи Алієвої. Раніше люди не надавали цьому особливого значення; мовляв, це десь там, у верхах, домовилися політики... Але після такого ось підтвердження терміну «дружба» кров’ю кращих синів азербайджанського народу назва парку буде цілком легітимною.

***

Переважно на сході воюють азербайджанці, які тривалий час жили в Україні або ж побували на Майдані. Але трапляється, що допомогти українському народові вирішують люди, які... вкрай негативно ставляться до імперської ідеї та російського шовінізму. Оскільки власного національного підрозділу в зоні АТО немає, азербайджанці все частіше висловлюють бажання воювати за свободу України у складі Грузинського легіону.

Мені пощастило розмовляти з одним із таких хлопців. Алі небагатослівний, просить не називати його прізвища і не фотографувати. Разом із тим відверто відповідає на всі мої запитання. Чому він воює за Україну? Не лише для того, щоб скласти компанію братам-кавказцям. Каже так: дуже важливо, щоб Україна у цій війні вистояла — лише на неї вся надія. Кавказець жадібно вбирає в себе знання про Україну та нашу історію. Може довго й уважно слухати про боротьбу УПА. Або про затоплення заплави Дніпра під час будівництва Каховської ГЕС. Прекрасно розуміє, що при цьому загинула частинка української історії. Сам він народився і виріс неподалік від Мінгечаурського водосховища — там також були певні історичні втрати для його народу. Коли я розповів Алі про капітана «Балу», азербайджанець сказав, що зовсім не дивується. Бо насправді його земляків у зоні АТО воює не так вже й мало. Смертю хоробрих загинув безстрашний Йолчу Алієв. Відправляючись на схід, він сказав такі слова: «Рано чи пізно ми збудуємо таку Україну, у якій всім би хотілося жити...»

Інший азербайджанець, з яким вже тут встиг поспілкуватися Алі, поїхав воювати на Донбас у віці 60 років. Воював у складі добровольчого батальйону. Трапилося так, що потрапив у полон до сепаратистів разом з п’ятьма українцями. Причому, саме до чеченців. Ті звернули увагу на кавказця, коли той ставав до намазу. Звісно, молився не так, як моляться українці. Запитали: «що ти тут робиш, адже це не твоя війна?». Літній воїн відповів: «Тим паче — не ваша. Що ви тут робите? Українці нічого поганого вам не зробили... А от для мене Україна є другою Батьківщиною. Тому й воюю за неї». Чеченці, хоч і кадировці, але сміливих воїнів шанують. Тим більше, кавказців. Сказали, щоб тікав, мовляв, тримати його не будуть. Азербайджанець категорично відмовився лишати в полоні побратимів. Чеченці були приємно вражені  благородством старого воїна, але відпускати українців довго не наважувалися. Проте через декілька днів, порадившись, все ж випустили усіх. Хтозна, яка доля чекала б на українців — можливо, саме благородство азербайджанця врятувало їм життя?

***

В Алі є серйозна причина не любити імперську Росію. Він надто довго жив у Москві і на своїй шкірі відчув «братню любов» росіян до кавказців. Та й взагалі, до людей, які з вигляду відрізняються від слов’ян. Якось скінхеди причепилися до нього через дрібничку, а потім по-звірячому побили. Міліція воліла не втручатися в бійку, а спокійно спостерігала до того часу, поки Алі зовсім не перестав чинити опір... Коли хлопець втратив свідомість, скінхеди вирішили, що виконали свою місію по вихованню «чурки», і спокійно пішли додому. Лише тоді азербайджанця забрали... в міліцію. Не в лікарню, а саме в міліцію! Саме його і зробили винним — мовляв, ображав росіян, ганявся за ними. Якби земляки не зібрали п’ять тисяч доларів, Алі довелося б сидіти в тюрмі... Отже, Москва залишила в пам’яті азербайджанця неприємний слід своїм імпершовінізмом. А ось Київ, куди нещодавно приїхав Алі, здався йому повною протилежністю російській столиці. Місто толерантне і віротерпиме. Азербайджанець усвідомив, що майбутнє народів колишнього СРСР залежатиме від того — чи вистоїть у двобої з кривавою імперією волелюбна Україна. Свого часу у віці чотирнадцять років Алі вирушив у Нагірний Карабах, щоб відстоювати територіальну цілісність Азербайджану. Тепер же вирушив на схід, щоб воювати за Україну.