На захист мови

Шановна Ларисо Олексіївно!

Повністю поділяю думку редакції щодо активного захисту державної української мови. Кожен має право на власний вибір форми опору ганебним антинаціональним зазіханням. Матеріал, що для «Дня» підготував, як на мене, зміцнює не лише світоглядні позиції широкого загалу шанувальників газети, а й спонукає глибше, до спазмів у горлі усвідомити небезпеку, що всім нам загрожує.

І не дай Боже, якщо мимоволі почнемо думати, нібито все про це вже знаємо. Якщо ми щось і знаємо, то настільки мало, що краще взагалі не зізнаватися.

З повагою,Юрій КИЛИМНИК, кандидат філософських наук, Київ

Перед нами знову виклик: «Чи будемо ми в своїй країні мати одну державну мову, мову корінної нації, чи дозволимо правлячій більшості руйнувати державу?» Читачі газети «День» уже обізнані з намірами народних депутатів О. Єфремова, П. Симоненка та С. Гриневецького, які зареєстрували у Верховній Раді проект закону «Про мови в Україні». Збагнути всю глибину депутатського задуму нескладно: справжня їхня мета, як слушно зауважив у пресі знаний в Україні вчений Максим Стріха, «зробити застосування державної української мови майже скрізь необов’язковим, натомість створити легальну ситуацію, за якої в усіх сферах суспільного життя безроздільно пануватиме російська мова». Сумно, бо це свідчить про елементарну неповагу антиукраїнськи налаштованих нардепів до народу, інтереси якого вони повинні відстоювати.

Коли сьогодні готується закон про фактичне вбивство української мови, об’єктивно постає риторичне запитання: чи має право громадськість мовчати? І справді, хто спроможний долати небезпеку, що загрожує українству? На це запитання дала вичерпну відповідь редакція «Дня», нещодавно надрукувавши публікацію «Уся справа — в нас самих». Чи не час визначитися? Обстоюючи законне право українського народу на власну мову, непересічний знавець української культури, фольклорист та етнограф, літератор і видавець Борис Грінченко свого часу писав: «Нація має свої права, і ніхто не може тих прав у неї віднімати». Тож не допустимо наруги над державною мовою в українському парламенті під час розгляду чужого нам, українцям, законопроекту про мови! Вчинити інакше — означає зректися родової пам’яті, виявити розумове банкрутство.

У нашій країні є всі умови для вільного розвитку російської, інших мов національних меншин — і це добре, але державна мова в Україні, як установлено Основним Законом держави, повинна бути одна — українська. Сподіваємось, що цитати з українського письменства, які наведено далі, сприятимуть піднесенню у читачів національної самосвідомості, гідності, культури та відповідальності. Тож прочитайте їх, будь ласка, уважніше...

«Чим допоміг би нам розум, коли б ми не могли висловити нашої думки?»

«Найбільше й найдорожче добро в кожного народу — це його мова, ота жива схованка людського духу, його багата скарбниця, в яку народ складає і своє давнє життя, і свої сподівання, розум, досвід, почування»

«Мова — це тисячі ниток, які пов’язують мільйони людей в єдине ціле, в народ!»

«Не можна ходити по рідній землі, не чаруючись виплеканою народом у віках мовою»

«Ні один народ в Європі не переживав того, що ми, українці... Горе наше, що багато людей вважають нашу мову мужицькою і соромляться скрізь нею говорить, а вона ж красна й блискуча, тільки треба уміти нею користуватись, а джерело, з котрого тече ця мова, чудове й величне — український народ»

«Покоління народу проходять одне за одним, але наслідки життя кожного покоління лишаються в мові спадщиною нащадкам... Мова — найживіший, найбагатший і найміцніший зв’язок, що з’єднує віджилі, живущі й майбутні покоління народу в єдине велике, історичне живе ціле. Вона не тільки виявляє собою життєвість народу, але є самим цим життям. Коли зникає народна мова, — народу нема більше»

«Щедро постачає всю Українську соборну державу суржиком Верховна Рада, яка, власне, нічого не зробила для впровадження Закону про державність української мови. Понад половина депутатів не хочуть розмовляти нею, відверто виказують зневагу до цього законодавчого акту»

«Правильно й чисто говорити своєю мовою може кожний, аби тільки було бажання. Це не є перевагою вчених-лінгвістів, письменників або вчителів-мовників, це — не тільки ознака, а й обов’язок кожної культурної людини»

«Коли чоловік не має мови, то не має він імені також»

«З точки зору лінгвістичного забезпечення, вжитку в науці, технології, на виробництві, в юридичній та економічній діяльності вона, українська мова, є поки що слабшою за російську, польську, німецьку, французьку, не кажучи вже про англійську мову. Причина цього — тривала відсутність власної національної держави. І це молоде деревце української мови, що виростає тепер на старому історично-надійному кореневищі, потрібно плекати і захищати»

«Найбагатший той, хто володіє рідною мовою»

«Мова — це пісня душі, покладена на слова.»

«Мова — це не просто спосіб спілкування, а щось більш значуще. Мова — це всі глибинні пласти духовного життя народу, його історична пам’ять, надбання віків»

«Мово наша! Мудра Берегине, що не давала погаснути земному вогнищу роду нашого і тримала народ на небесному олімпі волелюбності, слави і гордого духу!»

«Людина і нація тільки тоді можуть бути повністю функціональні, якщо їх базова функціональна сфера — мова — виконує усі належні їй функції. Нею може бути тільки національна мова. В іншому випадку, людина і нація створюють собі штучні перепони до прогресу і ніколи не реалізують себе повністю»

Тут наведено далеко не всі цитати про українську мову. А скільки можна було б ще додати інших висловлювань, гідних читацької уваги! Маю сподівання, що читач зрозуміє: вибір цих цитат цілком суб’єктивний. Може, це звучить трохи дивно, однак я вважаю, що був особливо прискіпливим, коли опрацьовував ці матеріали. Все-таки до нашої розвідки включено те, що, гадаю, заслуговує на увагу: час покаже, чи стане воно вікопомним.