Наче розмова глухих
Влітку члени Братства ветеранів Харківщини обійшли ряд газетних кіосків для перевірки в них наявності україномовної преси. Виявивши, що її майже немає, написали до прокуратури Харкова, аби вона прийняла відповідні рішення чи вжила заходів.
Замість того, щоб дати відповідь по суті або хоча б відповісти: мовляв, питання складне і залежить від багатьох чинників, заступник прокурора міста переписав усі статті Конституції України щодо використання державної мови, згадав навіть Закон України «Про мови в Українській РСР», і в кінці написав таке: «Враховуючи вищевикладене, підстав для внесення актів прокурорського реагування в даний час не вбачається».
Виявивши отаку байдужість і формалізм, прокуратура Харкова, схоже, не хотіла втрачати іміджу контролюючого органу в наших очах. Вона прислала до Братства свою працівницю із запитанням: «А чого це ви на своєму фірмовому бланку використовуєте тризуб — державну символіку, згідно з 20-ю статтею Конституції України?»
Але ж у тій самій статті не написано, що громадські організації не мають права користуватися тризубом. Так само, як не зазначено, що ми не маємо права використовувати Державний Прапор чи співати Державний Гімн тому, що Братство ветеранів «лише» громадська організація. То чого ж нам ставити запитання, наче в нашій поведінці є склад злочину?
Останнім часом доводиться чути від владних структур, що не треба виходити на майдани з протестами, слід усі питання розв’язувати за столом переговорів чи писати до владних структур листи. Ми спробували написати, і от що з цього вийшло. Як у розмові глухих.
