«Намагаємось не скаржитися і йти вперед»

Юрій КВЯТКІВСЬКИЙ, прокурор Луганської області:

— З хорошого найголовніше — це те, що ми змогли зібрати працівників прокуратури в окремому приміщенні і надати їм необхідні умови для роботи. Раніше (після переїзду з окупованого Луганська. — Авт.) ми орендували приміщення в іншому місці. Там були великі кабінети: доводилося розміщувати в кожному по двадцять чоловік. Працювати в таких умовах, проводити допити слідчим було неможливо. На сьогодні ми змогли знайти інше приміщення, за допомогою Генеральної прокуратури, ми його меблювали, зробили косметичний ремонт. Можливо, і не такі умови, як хотілося, але все необхідне для роботи є. Люди відчули турботу держави про них, адже в обласній прокуратурі працюють ті, хто залишив своє житло, майно і продовжують виконують свої обов’язки. Це одне з наших досягнень.

На жаль, не всі співробітники переїхали на підконтрольну територію. Декілька чоловік звільнилися: хтось не зміг змиритися з тим, що залишить майно, в інших змінилися політичні погляди. Нам відомо, що один наш колишній співробітник, який був з нами рік у Сіверськодонецьку, після звільнення пішов працювати слідчим у прокуратурі «ЛНР». На жаль, людина вирішила, що майно дорожче, ніж робота в Україні. Для колективу цю зраду також було морально важко усвідомити.

Ми пояснюємо колегам, що зараз їм не можна їздити на окуповану територію, тому що їх можуть затримати злочинні озброєні угрупування. Для людей це емоційно важко: вони не мають можливості відвідати рідних, не можуть піти на могили своїх померлих батьків — тобто все те, що спокійно роблять люди в інших регіонах.

Віктор СЕМИБОРОДА, директор торговельного центру в Сєверодонецьку:

— Ми готуємося відзначити чотириріччя з моменту відкриття нашого торгівельного центру! Це знаменна дата і приємна подія для всього колективу. Відкриваються нові відділи, орендарі не розбігаються — отже, є покупці, йде торгівля, є перспективи для всіх співробітників і городян.

Торік ми пережили окупацію, обстріли, паніку та інший жах бойових дій. Екстрено довелося готувати бомбосховище для персоналу і відвідувачів, навчати співробітників охорони на випадок збройного нападу. Сьогодні все це позаду, тому про погане згадувати не хочу.

Людмила ЄЖОВА, директор Кременського районного краєзнавчого музею:

— Наш музей невеликий, тому основна складність сьогодні — недофінансування. Грошей немає, все тягнемо на своїх плечах. Я не можу укомплектувати штат навіть по мінімуму: співробітники працюють на неповну ставку і при цьому ще поєднують обов’язки наукові і господарські, тобто самі робимо виставки, експозиції, самі їх проводимо, самі прибираємо приміщення в музеї.

Звичайно, ми намагаємося знайти спонсорів. Але найчастіше не підходимо для участі в тендерах через власні незначні масштаби.

Проте, думаю, що у багатьох людей є віра в майбутнє, є надія на те, що все зміниться. Сьогодні культура піднімається, вона буквально йде попереду подій. Ми теж прагнемо не скаржитися і йти вперед, тому що любимо свою роботу.

Олексій МОВСЕСЯН, відеооператор телеканалу ЛОТ:

— Погане — це війна в моєму місті. Вона принесла величезний моральний збиток усім: і тим, хто був вимушений переїхати, і тим, кому довелося залишитися через вік та інші причини. Я кожного разу думаю: коли звільнять Луганськ? Чи зможуть зустріти Новий рік у домі, в колі сім’ї? Чи буде коли-небудь так, як раніше? В один рік нас розкидало життя — чи доведеться ще працювати з колишніми колегами, жити з колишніми сусідами?

З хорошого — лише фрагменти, наприклад, добрі, культурні люди на новому місці; мало таких, але вони є. Головне, що ми вижили, попри щоденний обстріл вояками РФ.

Володимир ШАЙДА, держслужбовець, співробітник ЛОГА:

— Добре — нарешті випав перший сніг! Дуже люблю цю пору року. Погане — на жаль, посилились обстріли на лінії розмежування, що призводить до жертв: як серед військових, так і серед мирного населення. Всім нам доводиться щодня багато працювати. Це можна віднести одночасно до обох пунктів. Наприклад, завтра на цілий день виїжджаю з Георгієм Тукою (керівник Луганської обласної військово-цивільної адміністрації. — Авт.) в робочу поїздку. Розумію, що це дуже важливо для тих людей, яких ми будемо відвідувати.

Наталія БАРЧИШАК, директор Луганської обласної ДЮСШ Олімпійського резерву «Олімпійська надія»:

У тому, що сталися такі події в Україні, звичайно, немає нічого хорошого. Всім хочеться, аби конфлікт на Донбасі швидше прийшов до логічного завершення. Але те, що ми змогли перевезти з окупованого Луганська дітей, тренерський склад і заново налагодити роботу — це добре. Я пишаюся своїми тренерами, які знайшли в собі сили переїхати, вони знімають квартири і продовжують працювати з повною віддачею.

Наші спортивні бази залишилися в Луганську, але діти продовжують змагатися, їздити на чемпіонати України. У нас дуже високі результати по велоспорту: один хлопчик в національній збірній, тобто відстоює честь України. Зі стрибків у воду теж є досягнення: нещодавно збірна області повернулася зі змагань у Запоріжжі — там проходив чемпіонат України — привезли десять медалей! Боксери у мене молодці. Вони, правда, маленькі, але теж на чемпіонаті області хлопчик посів третє місце. Уявіть: приїхали діти з усієї України, в яких нічого в житті не змінилося, і наші вихованці-переселенці зубами вигризають перемогу — йдуть вперед. Я ними пишаюся!

Наше управління в обладміністрації очолив молодий фахівець (колишній залишився в Луганську). Незважаючи на відсутність досвіду, він зміг відновити спортивні школи, зараз напрацьовуємо багато різних програм з розвитку спорту. Це тішить.