НАТО, Свіфт і його «Казка про бочку»
Суперечка навколо НАТО між двома групами опонентів залишає враження незавершеності. Низка аргументів, які можна висунути, так і залишається поза увагою. І це, очевидно, не випадково, бо тоді розмова продовжується, тема залишається актуальною. Великий англійський сатирик написав «Казку про бочку», твір, менш відомий, ніж «Мандри Гулівера», але, як мені здається, досить на сьогодні злободенний. Про це трохи пізніше, а поки що повернімось до дискусії про НАТО.
Заява В. Путіна щодо перенацілювання ракет на об’єкти в Україні, якщо остання увійде до Альянсу, ставить крапку у твердженні, що Росія і НАТО — дві ворогуючі сторони, бо з цієї заяви випливає, що як тільки якась країна входить до НАТО, Росія націлює на неї частину своїх ракет. У такому випадку і НАТО не дозволяє собі розслабитись і націлює свої ракети на російські військові об’єкти. Тобто, продовжуючи вислови Л. Грача (саме він найбільш послідовно озвучує антинатівську позицію, перейнявши естафету від Н. Вітренко), Альянс вже давно націлював свої ракети на Крим, оскільки там базується російський Чорноморський флот. І нічого! Кримчани ракет НАТО не бояться, бо в іншому випадку вони були б або за переговори з НАТО, або за виведення російських військ. Чому ж їх, за твердженням Л. Грача, так налякали віртуальні російські ракети? Що таке знають у Криму про росіян, чого не знають у Києві? А найцікавішим е те, що головні озвучувачі страхів не бояться ні НАТО, ні Росії, але дуже ефективно й навіть ефектно лякають ними інших. Адже, за тією ж логікою, Росія вже давно націлила ракети на Париж, Берлін, Лондон, Мадрид, і далі за списком країн Альянсу! А от не боїться і російських ракет керівне коло антинатівців, бо інакше як пояснити, що при першій-ліпшій негоді прямують до цих країн, як бджоли на мед. А як Росія у цей момент і шандарахне ракетою? Не бояться наші сміливці, і все тут! Бачимо, що не помилились — он яких героїв обрали до керівництва!
Отже, логічне продовження гасел оральних діячів привело нас до абсурду, тобто щось у них «не витанцьовується». От і виходить, що дискусія щодо НАТО — тільки добре розкручена акція відволікання від значно нагальніших і суттєвіших проблем. І тут час згадати Свіфта і його «Казку про бочку». У ній він розповідає: коли морське чудисько хоче проковтнути корабель, моряки кидають у море бочку, і гігантська потвора починає з нею гратися, залишивши в спокої моряків. Свіфт порівнював бочку з тими питаннями, які, у першу чергу, розглядав парламент, відволікаючи увагу від першочергових. Як бачимо, мало що змінилось у принципах керівництва. Вся наша «політична еліта» не боїться ніяких ракет, ані НАТО, ані Росії, бояться вони свого власного народу, от і кидають йому різні бочки. Сьогодні НАТО, а яка бочка буде завтра?
Коли ж ми перестанемо гратись бочками і візьмемось за політиків? Ні, ковтати їх не треба, це небезпечно для роботи шлунку, треба дати їм зрозуміти, що настав час вирішувати проблеми власного народу, і це головна задача. І хто не розуміє цього, хай звільнить місце, бо ще з натяжкою можна погодитись iз тим, що бізнесмен йде у політику, але зовсім інша річ, коли з політики роблять бізнес.
