Не хочу втрачати духовний код

Доброго дня, Ларисо Олексіївно!

Знаю газету «День» як сміливу, чесну й порядну. Частенько перечитую її в електронному режимі. Мені подобається викладення проблем і нестандартні шляхи до їх вирішення. Тому звертаюся саме до Вас. Мабуть, тільки ледачий не писав про знищення української мови. Я теж не ледача...

Наші політики на кожному кроці не стомлюються кричати, що все, що вони роблять, — це для того, щоб нам у майбутньому жилося краще. В цьому майбутті я маю говорити російською мовою, бо вони хочуть зробити її державною. А мене запитали? Так, я не маю права голосувати, бо мені 15-й рік, але яке право мають вони вирішувати все за мене?

Моя бабуся (шкода, що два роки тому померла) родом із Тюмені. До двадцяти років навіть не чула української мови, та коли одружилася з дідусем і переїхала жити в Україну, то за кілька років вивчила нашу рідну мову по художніх книжках. Ви б чули, як вона розмовляла! Мені з моїм «суржиком» далеко до неї. В пам’ять про бабусю Тамару я вирішила вивчити й її рідну мову, а тому вже третій рік приватно опановую російську. Вважаю, що діти, які проживають на територіях, де споконвіку в побуті розмовляють мовами «меншин» (російська, румунська, гуцульська...), повинні мати можливість вивчати мову їхніх предків у школах факультативно. Це означає, що держава має потурбуватися про підготовку вчителів російської, румунської та інших мов.

Десь вичитала, що мова — це духовний код людини. Що ж буде з нашими душами, якщо ми втратимо цей код?

Про себе: мені 14 років. Навчаюся в 9-А класі КЗ «Чечельницька СЗШ І-ІІІ ст. №1». Збираю різні історії про мою сім’ю й моїх односельців. Маю мрію видати книжку.

З повагою АНГЕЛІНА