«Не зазирати до дзьоба влади»

Ось уже тиждень Черкаська область із новим очільником. Утім, у жителів області й так багато справ, тому політикою перейматися ніколи. Так, дехто зі співрозмовників «Дня» мало покладає надій на владу і плекає «анархічне» розуміння світу — коли люди самодостатні й не зазирають до дзьоба можновладців...

Тетяна КАВАЛЬЧУК, юристка, активістка коаліції молодіжних громадських організацій «Молода Черкащина»:

— Мене дуже порадувала новина про перейменування в Черкасах площі Леніна на площу Соборну. Аж не вірилося, що до цього нарешті дійдуть руки депутатів. Вважаю, що мати в 2010 році на Черкащині з її багатою історією антирадянського опору головну площу обласного центру імені Леніна — це щонайменше байдужість до історії українського народу. Була недавно в селі Ташлик Смілянського району, яке колись дуже постраждало від Голодомору. То там і досі одна з центральних вулиць носить ім’я Постишева — людини, яка була одним із основних винуватців голоду 1932—1933 років. Поки це не буде змінено, люди не звільняться від привидів трагічного минулого. Ще на цьому тижні завершила першу серію тренінгів для вчителів п’яти шкіл області. Основна мета тренінгів — допомогти педагогам в подоланні насильства та агресії серед дітей. Спілкуючись із учасниками занять, була вражена, як мало серед нас тих, кого в дитинстві жодного разу не «виховували» з допомогою лозини чи у інший подібний традиційний спосіб.

Роман КУЧЕРЕНКО, викладач Канівської філії Східноєвропейського університету економіки та менеджменту:

— Щодо хорошого, то тішить, що в Каневі нарешті почали ремонтувати дороги, адже то вже не дороги, а просто напрямки руху. Нарешті Національний музей Тараса Шевченка отримав нового директора замість звільненого за вказівкою Януковича Мар’яна Піняка. Ним став головний архітектор Канева Ігор Ренькас. Ще — відбулася зміна губернатора. Але, що цікаво, для пересічного жителя Черкащини ця посада ніколи не мала особливого значення. Навіть звільненого Черевка, що керував регіоном понад п’ять років, більшість не знала, а Тулуба — і поготів. Для більшості населення є тільки Президент і голова міста, селища чи села, а решта — щось незрозуміле. В Україні триває стабілізація економічних процесів. Навіть процедура виборів і зміни влади на це не впливає, що ще раз підтверджує циклічну теорію економічного розвитку — просто прийшов час зростання. Засмучує, що нове керівництво ЗАТ «Укршампіньйон», попри обіцянки припинити шкідливі викиди, що мігрують час від часу містом, нічого не робить, і з початком тепла «аромати» відновилися. А нове керівництво області відразу після призначення почало свою діяльність із критики попередників. Це сумно, адже може свідчити про брак ідей і можливостей.

Тетяна ДУБОВЕЦЬ, майстриня:

— У обласному художньому музеї відкрилася моя виставка. Ми разом із Ларисою Теліженко готували експозицію впродовж року. Лариса виставила ляльки-мотанки, а я — серію сучасних модернізованих хусток. Назвали «Вродись та вдайся». Ось уже двадцять років досліджую і відроджую традиційну народну хустку Лівобережної Черкащини. Почала вишивати, коли в мене народилася донька. У нас із нею творча співпраця — вона малює, а я вишиваю. Так я втілила в життя свою мрію — сама не вмію малювати, то доню віддала до художньої школи. Хустки робимо разом. Спочатку я шукаю ідею. Багато цікавої інформації беру із книжок Вадима Мицика про Трипільську культуру. Потім донька малює, а я вишиваю. Щоб вишити одну хустку, потрібно щонайменше три тижні. Тішуся, коли мої роботи знаходять свого поціновувача, хоча хустка може лягти на будь-які плечі, це не костюм, який пошиєш і він комусь подобається, а комусь може розмір не підійти... А хустку жінка накинула, й — гарно.

Олександр СОЛОДАР, письменник і краєзнавець:

— Закінчую роботу над дослідженням історії села Галаганівка, яке невдовзі побачить світ в авторській серії «Невідома Чигиринщина». На завершальній стадії реалізації знаходиться декілька задумів і проектів. Повірте, сумувати — ніколи. Але, за законами драматургії, ідилію неодмінно має щось порушувати. І хоч як банально це звучатиме, руйнівником внутрішньої гармонії стають реалії сучасної вітчизняної політики. Хвилюють спроби можновладців втілити в життя приказку «Закон — як дишло, куди повернув — туди й вийшло». Непокоять намагання депутатів протягнути через парламент законопроекти, спрямовані на обмеження соціальних прав громадян. Тривожить майбутнє української культури. Вирішення цих проблем лежить поза межами компетенції новопризначеного голови Черкаської облдержадміністрації Сергія Тулуба. Але знаю точно — він буде слухняним виконавцем указів і розпоряджень Президента України Віктора Януковича...

Федір ГОНЦА, архітектор, викладач Черкаського національного університету імені Богдана Хмельницького:

— Спочатку приємне — «запустив» у понеділок новий власний інтернет-проект. Він досить вузько спеціалізований, «не характерною» для такого типу інформації українською мовою. Приємно вражений реакцією відвідувачів. Проект ще молодий, але хочу його розвинути до повноцінного ресурсу, який буде цікавий не тільки фахівцям. Напрямок — сучасна, так звана curent ландшафтна архітектура, яка спирається на глибокі традиції, які я ось уже шість років досліджую, вони й ляжуть у основу майбутньої архітектури. Готую ще кілька цікавих проектів. Що дратує, так це те, що з десятирічним досвідом роботи, гарною освітою та знаннями, не можу знайти пристойну роботу за фахом уже четвертий місяць. Особисто розніс резюме, але результат — нульовий. Статків викладача вишу вистачає лише на існування, а не на життя.

До зміни керівництва області ставлюся спокійно. Я взагалі мало покладаю надій на владу, більше схиляюсь до анархічного розуміння світу, коли люди будуть самовмотивовані, самовідповідальні, самодисципліновані та самодостатні, і не зазиратимуть до дзьоба кожної нової влади. Але поки що це утопія.

Володимир ОСИПОВ, директор Черкаського академічного музично-драматичного театру імені Тараса Шевченка:

— Закінчуємо останні приготування до Міжнародного фестивалю «Сцена людства». Цього року він відбуватиметься вже вп’яте і триватиме вісім днів. Почнеться на Трійцю, 23 травня. Прикро, що фінансування нам суттєво скоротили — щоб прийняти всі колективи, маємо лише 146 тисяч гривень. А в нас два театри закордонні — із Білорусі та Румунії, а ще ж Львівський театр імені Марії Заньковецької привезе «Сватання на Гончарівці», а це аж 70 акторів! Крім того, вперше в історії нашого фестивалю запросили до себе Театр опери та балету імені Миколи Лисенка з Харкова. Вони покажуть «Запорожця за Дунаєм», а ми — оперу «Циганський барон». Будуть також колективи із Дніпропетровська (Театр російської драми імені Максима Горького) та два театри з Києва — імені Івана Франка та імені Лесі Українки. Хотіли закривати фестиваль виставою «Назар Стодоля», але не встигаємо її зробити, тому відриємо нею театральний сезон у вересні. Взагалі, хочемо до 2014 року здійснити ряд постановок, присвячених Тарасу Шевченку. Першою поставимо тетралогію львівського поета Богдана Стельмаха «Тарас». Роботу плануємо розпочати вже 2011 року. Виявив бажання бути режисером Сергій Проскурня.