Неправда, що всі українці хочуть слов'янського союзу

Ц ього року я стала передплатником газети «Голос України». Що керувало мною в рішенні передплатити цю газету? Бажання володіти повною інформацією про наших верховних діячів, а також про законопроекти щодо курсу країни, що приймаються в Верховній Раді, про наші економічні й політичні реформи...

Мені здалося, що ця газета може й повинна інформувати населення, чітко коментувати все те, що відбувається у Верховній Раді, спираючись на документи й роздруки з усіх суттєвих голосувань. І що ж?

Мене, наприклад, насторожує й непокоїть голосування ВР за вступ України до МПА. Я знаю, що в грудні 1998 року більшість депутатів проголосували проти, а в березні 1999 спікер ВР Ткаченко виносив це питання на голосування тричі й лише вчетверте — за вступ до МПА проголосувала потрібна Ткаченку більшість. Я дуже довго чекала в газеті Верховної Ради роздрук щодо цього голосування. Але нічого, крім голих фіксованих цифр голосування, не було надруковано. Хоча, судячи з натягнутості й можливих фальсифікацій у голосуванні щодо МПА, вступ — спірне питання. Мені як виборцю дуже цікаво, хто, які партії взяли на себе відповідальність представляти мою думку з цього питання.

Справа в тому, що пан Ткаченко й КПУ (в своїй більшості) марно вважають, що населення України в своїй більшості бажає рівнятися й поспішає в об'єднання з пострадянськими країнами, які відрізняються від інших високорозвинених, що мають стабільну економіку, країн тим, що мають явно непередбачувані й корумповані структури влади.

Я вважаю, що Україні все-таки слід орієнтуватися в основному на те хороше, що є в країнах Заходу — стабільність у правах, реальність низьких податків, високу поінформованість населення про діяльність виконавчої влади. Комуністи даремно вважають, що для населення досить голих лозунгів і коротких відомостей, хто це сказав або хто куди поїхав. Ці добродії закликають під свої прапори саме ту частину населення, яка під лозунги й звук тамтамів наївно мріє про застосування чарівної палички й здійснення дива. Так, у комуністів не відняти їхню здатність шикуватися й вказувати знедоленим людям на зовнішніх і внутрішніх ворогів. Їм це треба для того, щоб народ завжди був зайнятий внутрішньою й зовнішньою боротьбою, а вони в цей час жили (і жили самовдоволено й красиво).

Приклад цього — події на Балканах. І мізерність, необ'єктивність матеріалів про ці події у верховній пресі показує бажання влади тримати народ України в невіданні. Чому немає інформації з країн, що межують із Сербією, немає оцінок подій у Косово видних політичних діячів Хорватії, Боснії-Герцеговини, Македонії, Словенії, Албанії тощо?

Чому немає оцінки діям Мілошевича — людини, яка свідомо дала добро на пролиття крові косовських албанців? Тому що з політичної точки зору Мілошевич вигідний комуністичним партіям Росії. Комуністи завжди не жаліли чужої крові, як ворога, так і тих, кого вони посилали на боротьбу з ворогом. А опублікувати точку зору демократів у нашій країні вже слабо? Відчувається ведення повномасштабних дій у парламентах колишніх пострадянських республік. І їм сниться й здається, що ось-ось їх час настане. Але поспішаю запевнити, що незважаючи на штучно створену за їхньою прямою участю кризу в Росії, Україні та інших країнах, нічого не вийде з цієї утопії.

Так зрозумійте дорогі ЗМІ, людина повинна вибирати краще життя для себе, для суспільства, й треба рівнятися на ті держави, що зуміли забезпечити гідне життя й права своїм громадянам. А партіям, які сподіваються жити, поневолюючи тих, хто наївно вірить у обіцянки того, хто подає милостиню, не повинні мати права голосу в XXI столітті. Не повинно бути прав у партій із агресивним ухилом.

СВІТЛАНА, 37 років, мати-одиначка Одеса

P.S. Не вказую прізвище — не хочу, щоб моїм життям розпорядилися комуністи.