Новий «День» — це запрошення в гості
Вельмишановна пані Ларисо Олексіївно!
На початку третьої декади квітня, як і всі передплатники всеукраїнської газети, я теж прочитав несподіване від Вас повідомлення: «Із наступного вівторка читайте-дивіться новий «День»!» Текст про газетні зміни, який було розміщено на другій шпальті, був ніби зверненням до читачів із закликом надсилати свої відгуки, а це передбачає відповідь. Тому й вирішив, на прохання редакції, висловити свою думку.
Головна цінність «Дня» в тому, що це видання з українською ментальністю. І підхід до читача тонкий, поважливий. Ми в нашій родині любимо Вашу газету. Нам подобаються її зміст, автори, їхня манера спілкування з персонажами рубрик, графіка, дизайн, фотознімки, загалом — усе. Словом, ми звикли до газети «День», ми віримо в неї, довіряємо редакції. А довіра — найважливіше, що може бути в людських взаєминах.
Не встигла наша читацька громада натішитися фактом публікації ґрунтовної статті історика Олександра Палія «Дві дати», присвяченої 825-й річниці першої згадки назви «Україна» і 860-річчю перемоги князя київської династії Ізяслава Мстиславовича над суздальським князем Юрієм Долгоруким, як «День» невдовзі знову дав значне інтелектуальне задоволення всім читачам. Ідеться про новий формат газети, яка виходить тепер у більш візуально привабливому креативному опрацюванні, що їй дуже пасує, надає значущості. Маю на увазі не тільки відбір потрібного шрифту, пошук точного заголовка й розташування текстів, а також створення певного настрою, заданого використанням червоного кольору, високоякісних гарних світлин. Справжню оригінальність демонструють на титульній та останній шпальтах дизайнери, відповідальний секретар і випусковий редактор. Повторюватися кожного разу по-іншому — чи це не мистецтво?
Очевидною для читача прикметою удосконаленого «Дня» є не лише те, що в ньому побільшало кольорів. У щоденних випусках газети також зросла — із 8-ми до 12-ти — кількість сторінок. Упродовж тижня, газетні матеріали якого розглядалися нами, на них побачило світ чимало цікавих статей, інтерв’ю, репортажів, заміток, автори яких по-справжньому вболівають за долю українства, розвиток нашої молодої незалежної держави. Беззаперечне свідчення цього — Ваші, пані головний редактор, думки із нещодавньої публікації «Незнання історії не звільняє від історичної відповідальності». Це, гадаю, своєчасне нагадування одному із наших вітчизняних літераторів, який вважає: «Щасливі спільноти не мають потреби в історії. Тільки нещасливим спільнотам вкрай потрібна їхня історія, бо вони через неї прагнуть пояснити собі й іншим свої нещастя, легітимізувати свої невдачі, свою неспроможність» (Див.: Афоризми відомих українців. — Харків: Фоліо, 2009. — С. 7). Прикра думка, чи не так? Для інтелігентної людини виявляти нігілізм до історії — так само непристойно, як не вміти читати й писати.
Не ризикуючи надто помилитися, можна стверджувати, що історія є вчителем життя. І у висвітленні нашого минулого Вашій газеті належить, без перебільшення, унікальне місце у вітчизняних засобах масової інформації, адже вона вже багато років дбає про те, щоб прояснити для читача як давню, так і новітню українську історію, дуже складну, суперечливу та заплутану. Власне, «День» — не для легковажного перегляду, а для читання, щоб заглибитися надовго.
І, нарешті, останнє. Добре, що редакція надає слово молодим обдарованих авторам. Показовим є відкриття Анни Черевко, студентки факультету журналістики КНУ ім. Т. Г. Шевченка. Зокрема йдеться про два її матеріали, які мені видаються цікавими. Обидва вони побачили світ у оновленому «Дні» — «Захоплення й розчарування Джона Теффта» (№ 72, 24.04.2012) і «Привид «комунізму»...» (№73, 25.04.2012). Хіба це не свідчення справжності її покликання до журналістської діяльності? Нехай серед ваших дописувачів буде дедалі більше талановитої молоді.
