Nuda veritas
Вранці, 28 травня п. р., ЗМІ повідомили, що глава МЗС України п. Грищенко офіційно оголосив про зміну курсу України на найближчі роки. Тобто, якщо до цього законодавчо було визначено шлях інтеграції України в Європу через Альянс — НАТО (кінцева мета), то сьогодні з НАТО, як кажуть, нам не по дорозі. Тобто двері до цивілізаційних європейських перетворень українцям зачинені. Для «пом’якшення» враження після цього повідомлення були заяви щодо продовження співпраці з Альянсом в певних сферах (стажування військових, участь у миротворчих операціях, фінансова допомога у знешкодженні запасів вибухівки на наших (читай радянських) складах тощо). Але було зрозуміло одне, що це просто дипломатичні пасажі. якими старалися заспокоїти спільноту, що може негативно зреагувати на різку зміну зовнішньополітичного курсу.
За часів президента Кучми та прем’єра Януковича, коли на законодавчому рівні був затверджений зовнішньополітичний курс України з кінцевою метою — вступ до НАТО, він (цей курс) хоч якось, але виконувався. Сьогодні за часу того ж таки п. Януковича (але вже в статусі Президента України), чомусь курс змінено на 180 градусів. Дивно якось (а на повірку й злочинно): як вступ до НАТО — то необхідна думка народу — референдум, як розворот у протилежний бік (а подібні рішення нас нахабно кидають в обійми матінки — Росії), то ніякого вже референдуму не потрібно — чинна влада прекрасно обходиться й без думки народу.
Цікаво, а якби питання референдуму поставити таким чином: «Чи бажаєте ви демократичних перетворень в Україні? Чи бажаєте ви життєвих стандартів, які є у країн — членів НАТО?». Переконаний, що більшість населення України відповіла б ствердно. А це було б рівнозначне вибору євроатлантичного курсу розвитку.
Зрозуміло, сьогодні так питання референдуму ніхто не буде формулювати і тим більше виносити на всенародне обговорення.
Відмовляючись від євроатлантичного курсу розвитку нинішня влада немовби проголосила:
1. Реформи, так розрекламовані і заанонсовані ПР і президентською програмою п. Януковича — фікція, вони носять скоріше косметично-декоративний і декларативний характер;
2. Просвітницьку роботу, щодо переваг розвитку суспільства і якості життя в разі вступу до НАТО ніхто вести не буде, бо коштів на це нинішнім бюджетом не передбачено, ліквідована навіть комісія з євроінтеграції при Президентові;
3. Всі псевдореформи нинішньої влади будуть спрямовані лише на одне — як краще і швидше пристосуватися до вимог Росії, які однозначні — це Україна як складова частина Російської імперії. Звичайно ж про це вголос не говорять, але це в жахливо прискореному темпі роблять.
Хтось дуже влучно і мудро сказав — від об’єднання двох калік силача не буде. Аналогічно з об’єднанням економік України та Росії. Відомо ж, що і в Україні і в Росії сучасна економіка (за невеликим винятком) енерговитратна, з застарілим обладнанням радянського періоду, продукція на світових ринках не конкурентоздатна, сировинна та напівфабрикатна. Нинішній російський тандем, розуміючи проблему, багато говорить про модернізацію та реконструкцію економіки, але далі слів і девізів справа не іде. Відомо також, що економіка Росії сьогодні базується не на засадах вільного підприємництва та здорової конкуренції, а жорстко керується з центру, що в зародку передбачає кінець. В Москві прекрасно розуміють, якщо не утримати Україну в сфері свого впливу, це приведе до приєднання її до євроспільноти, а Росія — ця клаптикова імперія — залишиться сам на сам зі своїми проблемами — вічними війнами, розваленою нереорганізованою, дикою економікою, наростаючими протиріччями між периферією і центром, розбурханим народом.
П. Президенту України здається, що проголосивши позаблоковість України, він вибирає благородну «золоту середину» розвитку, і що нам дозволять утриматися в стані нейтральності та позаблоковості. Але, як стверджує навіть ленінська комуністична теорія, жити в суспільстві (глобалізованому) і бути поза ним — неможливо. Певно, наша позаблоковість — примара, яка відволікає від істинних цінностей.
