Об’єднавча географія

От що нам точно не зашкодить у нелегкий час політичної турбулентності та наступу коронавірусу, то це єдність українства. Досягати її можна різними шляхами, але сьогодні я б зупинився на «об’єднавчій географії». Тобто на такому підході до інформації, який би враховував географічний аспект і творив підґрунтя до об’єднання українців. Наведу конкретний приклад. Нещодавно у Львові відкрили Будинок воїна. Поки що він єдиний в Україні, тому й роль його надзвичайно велика. Як піде тут, так буде і по всій Україні... Гарно виклав своє бачення проєкту боєць військ територіальної оборони Андрій Ляхович: «Цільовою аудиторією Будинку воїна, на мою думку, мають бути усі категорії українців — від малого до старого. Мовиться не лише про простір для військових. Мовиться про зв’язок поколінь, виховання дітей...»

Уже зараз йдеться про те, щоб воїни та члени їхніх родин, якщо приходитимуть на акції Будинку воїна, могли прочитати газети різних регіонів: «Чорноморські новини», «Кримську світлицю», «Донеччину»... Навіть якщо у цих видань періодично виникають проблеми з фінансуванням — все одно, мають бути хоч старі примірники. Адже конче треба знати, що робиться в інших регіонах. І у бійців повинен формуватися всеукраїнський погляд на речі.

***

Ще приклад. У статтях «Від Керчі до Львова» («День» від 26.02.2020) та «Читаймо Івана Липу!» («Чорноморка» від 27.02.2020) ідеться про вшанування пам’яті політичного діяча Івана Липи. Він народився 155 років тому в місті Керч, а потім у його житті були Харків, Одеса, Полтава, Київ... І, нарешті, Львів та містечко Винники, яке стало останнім прихистком громадського діяча, письменника і лікаря за фахом. Бачите, скільки географічних пунктів пов’язано з цим іменем! І робота має будуватися відповідно. Навіть невеликі Винники можуть нести певне ідеологічне навантаження. Юрій Липа так писав про свого батька: «Оставив він так багато, що пам’ять про нього серед Українців не зітреться...» А ще Юрію (автору унікальної книжки «Чорноморська доктрина») належить досить цікава фраза: «Він указав дорогу до небуденного у буденному житті». Тож винниківські краєзнавці мали б пишатися цією «одеською» (адже Іван Липа був комісаром визвольних змагань в Одесі 1917 року) сторінкою в історії рідного міста. А могли б узяти до уваги й інші дати та події. Скажімо, у вересні 2015 року тут було свято кримськотатарської культури, на яке приїхали люди мистецтва, громадські активісти та лідер меджлісу Рефат Чубаров. А ще там я зустрів Мустафу Османова — того самого, який варив плов на Майдані.

За власний кошт цей успішний підприємець із Чорноморського годував у революційному Києві сотні людей! А вперше я почув про Мустафу Османова ще в 1991 році. Йому присвятив свій вірш поет Орест Корсовецький. Українець писав про кримського татарина як про патріота і впертого правдошукача. Тому й запам’яталося це ім’я. І лише через чверть століття ми зустрілися на галицькій землі! Це я про «географічний» підхід до справи. Не лише контактувати, а й пам’ятати, що і де було сказано чи зроблено.

Зрештою, не лише Керч, а й інші міста Криму (а особливо Донбасу) пов’язані зі Львовом та Винниками. Не використовувати «географічний» аспект при плеканні українства — собі дорожче. Надто тісно все переплетено, тому й працювати над об’єднанням новоприбулих треба системно. Так, щоб усі переміщені могли максимально самореалізуватися. Тоді й поменшає страхів, що сюди масово їдуть як не сепаратисти, то суцільно російськомовні. Звертаймо увагу на деталі, дрібниці.

Географічний підхід не має обмежуватись Україною. Він універсальний і не знає кордонів! Безстрашна російська журналістка Анна Політковська і скромний вчитель з Орловщини Олександр Бившев, автор антипутінських, майже «бандерівських» віршів. Батько Політковської з чернігівської Семенівки. Мама Бившева з чернігівського Сновська. Це майже поряд! Тому вже зараз можна використовувати цю обставину для зміцнення патріотичних структур Чернігівщини. Словом, чернігівсько-поліські гени і в Росії дають про себе знати, сприяють появі на світ справжніх героїв.