Одна із жертв 1937-го...

Перша письмова згадка про Петропавлівське кладовище та церкву при ньому в Єлисаветграді датується липнем 1774-го.  1805 року на місці першого, до того часу вже непридатного для богослужінь, храму було побудовано новий. У 30-х роках минулого століття церква була зруйнована. Зараз на її місці стоїть дерев’яний хрест. На Петропавлівському кладовищі, яке розпочиналося від церкви і було в районі нинішньої вулиці Полтавської та яке зруйноване у повоєнні часи, поховано багато відомих і найбагатших жителів Єлисаветграда — генералів, купців, міських голів. 

Одним із найбільш відомих священиків Петропавлівської церкви був Михайло Іванович Романовський. Він народився 12 вересня 1870 року в Тверській губернії в сім’ї псаломщика. Після закінчення  1894 року духовної семінарії служив псаломщиком у місті Торжок.  1904 року переїхав із сім’єю в Єлисаветград, був ієреєм домової церкви кавалерійського юнкерського училища. Відомо, що 21 листопада 1915 року відправляв панахиду над тілом генерала Самсонова. Із 1920 по 1928 рр. (із перервами) — ієрей Петропавлівської цвинтарної церкви.

Уперше отця Михайла Романовського заарештували чекісти  1923-го за те, що підписав папір про добровільний збір коштів серед населення на потреби церкви. Призначили шість місяців тюремного ув’язнення із застосуванням примусових робіт. Після відбуття покарання повернувся до служби в церкві. Та 15 червня 1927-го отця знову заарештовують. Звинуватили в «антирадянській агітації, розповсюдженні прокламацій контрреволюційного змісту». Просидів у тюрмі до серпня і був звільнений.

У травні 1928 року в Петропавлівській церкві стався розкол, і священики Василь Соколов, Михайло Романовський і Сімеон Ковальов пішли з неї. У січні 1929-го їм вдалося організувати свою громаду і отримати Скорбященську церкву на Миколаївській слобідці.

10 березня 1931 року Михайла Романовського заарештували втретє. До цього, 15 січня того ж року, в Зінов’євській окрузі було заарештовано 16 священнослужителів по справі Істинно-православної церкви. Паралельно було сфабриковано справу «Зінов’євської військово-офіцерської контрреволюційної організації», яка нібито існувала з 1924 року на чолі з полковником Карпенком. І з моменту виникнення в ній перебував Михайло Романовський. Навесні 1927-го він залучив до організації ще шістьох священнослужителів. За дорученням Карпенка нібито був створений церковний антирадянський осередок. Слідство намагалося довести, що ця «військово-офіцерська організація» до січня 1931-го існувала в Зінов’євську. У справі заарештували 81 особу. 22 травня 1931-го Колегія ОДПУ затвердила обвинувальний висновок. 14 грудня 1931 року священика Михайла Романовського засудили до трьох років заслання на Північ.

На початку 1937-го Романовський повернувся в Кірово. Та 3 березня його заарештували знову. Під час обшуку «речових доказів» не знайшли, але це не завадило ув’язнити його. Звинуватили священика у членстві в контрреволюційній групі релігійників, агітації серед віруючих громадян, в організації контрреволюційних проповідей та зборів, молінні під час богослужіння за репресованих священнослужителів. Усі ці звинувачення та свідчення «очевидців» увійшли в обвинувальний висновок (не датований, орієнтовно 7 грудня 1937 року). Постановою Трійки при УНКВС по Миколаївської області священика Михайла Романовського засудили до вищої міри покарання — розстрілу. Під час слідства він утримувався у в’язниці в місті Кірово. 27 грудня 1937 року Романовського розстріляли. Реабілітований 14 квітня 1989-го прокуратурою Кіровоградської області.