Одномовність русофілів
Росіяни посідають серед народів і племен світу чи не найперше місце по одномовності. Я щороку опитував своїх студентів-іноземців про знання ними мов. Це були громадяни так званого «третього світу» — негри, араби, індуси та інші із країн Азії, Африки, Латинської Америки, що приїхали за вищою освітою в Україну. Серед них не було жодного, хто не володів би менш ніж трьома мовами. Траплялися ще й такі, котрі знали п’ять — вісім мов. Проте, дехто з наших студентів ставились до них зверхньо. Я чув як говорили: «Вони ж недавно ще жили на деревах», «Він щойно з пальми зліз». Зате свою, російську, мову русофіли, принаймні із простонароддя, ставили незрівнянно вище інших мов. Мабуть чи не кожному із нас доводилося чути фразу: «Я вам русским, человеческим языком говорю!!!». То й не дивно тепер читати у виборчих програмах деяких партій заклик: «Русскому языку — статус второго государственного!».
Прагнення до одномовності, супротив вивченню державної мови, навряд чи можна пояснити одними лише лінощами, небажанням працювати, на зразок Митрофана Простакова: «Не хочу вчиться, хочу жениться!». Воно має політичний підтекст — обмежити суверенітет держави «молодшого брата». Якщо російська мова стане другою державною, то вона витіснить першу державну з усіх сфер життя, хоч і так її не дуже часто чути. Щоб цього не трапилось, слід прслухатись до поради, яку висловила Юлія Тимошенко на останньому з’їзді Блоку її імені: «Якщо хтось хоче двомовності і якщо в нашій Україні комусь потрібна двомовність, давайте їм порадимо спочатку вивчити українську, а потім говорити про це» («Факты» 07.08.07).
