Огранюймо діамант «Сили м’якого знака»
Уже четвертий місяць тріумфально крокує Україною створене газетою «День» чергове видання — «Сила м’якого знака». Воно гідно протистоїть імперській ідеології сусідньої країни, їхній невпинній, протягом століть, фальсифікації понад тисячолітньої історії Східної Європи, безсоромному обкраданню історії України-Русі та злодійському присвоєнню її здобутків. Озброюючи патріотів України знаннями своєї справжньої історії, неспростовними аргументами в суперечці з п’ятою колоною, відвойовуючи в зарубіжжі справжнє сприйняття України, як багатовікової європейської нації від спотворення її імперською пропагандою, книгу справедливо називають своєрідною енциклопедією.
З іншого боку, редакція газети щедро віддає шпальти газети тисячам своїх дописувачів, навіть вміщуючи їхні виступи у свої видання. Оскільки обов’язково незабаром буде випущено додатковий тираж, то я пропоную доповнити його слушними зауваженнями читачів для своєрідної «огранки», можливо, вдасться обмежитися невеличкими вставками.
Зокрема, пропоную такі доповнення. В загалом насиченому фактичним матеріалом розділі «Гоголь — історик» явно не вистачає промовистого ставлення письменника до постаті гетьмана І. Мазепи. У відсутньому в більшості видань начерку під назвою «Раздумья Мазепы», що, можливо, мав перерости у статтю на історичні теми або у художній твір, М. Гоголь засуджує загарбницьку політику Петра І щодо України, народу, відмінного від росіян, який дихав вільністю і молодецьким козацтвом, хотів пожити власним життям. І це в час його благоговіння перед сонцем російського генія Пушкіним, співцем діянь Петра!
У розділі про мову мені імпонує включення з певних міркувань замовчуваного твердження російського критика В. Бєлінського про наявність у «Слові о полку Ігоревім» поетичного та людського духу Південної Русі та деяку спільність між «Словом...» та «козацькими малоросійськими піснями». Такі міркування потрібно розширити. Адже йдеться про долю, історичну належність Україні однієї з найвидатніших стародавніх мистецьких пам’яток Європи, про престиж нашої присутності в ній. Цікаві докази про українськість мови геніального твору пролунали під час першого відзначення Дня української писемності в Українському домі. Тоді у виступі Миколи Ткача, що вилився у своєрідну презентацію його дослідження «Пахощі Боянових слів», доведено близькість мови «Слова...» до української мови. Багато аргументованих доказів про мовну українськість «Слова...» є в дослідженнях таких українських словознавців, як Л. Махновець, В. Пінчук та Б.Яценко, а Ст. Пушик у законсервованій мові прикарпатців знайшов окремі слова з давньоукраїнського твору, які до того попередні дослідники відносили до так званих темних місць.
Позитивним моментом згаданого дослідження є відсутність пропагованого російськими дослідниками так званого впливу Слова на «Задонщину», потрібного їм, мабуть, для ілюстрації тяглості «вєлікой русской літератури». Для написання такої примітивної речі як «Задонщина» впливу нашої найдавнішої поетичної пам’ятки не потрібно, а різниця у мистецькій цінності названих творів незрівнянна.
Мабуть, потрібно навести докази про оригінальність твору (тобто щодо відсутності пізнішої підробки «Слова...», подібно геніальній підробці В. Ганки «Краледворського літопису»). Щодо цього знаходяться цікаві судження Б. Лепкого у його передмові до виданого в часи війни «Слова...». Він твердить: якби це була підробка, то такі могутні постаті слов’янської поезії, як О. Пушкін та Т. Шевченко, відчули б її. Треба сюди долучити і третього найбільшого слов’янського генія А. Міцкевича, що у знаменитих своїх лекціях в Парижі натхненно популяризував та аналізував велику слов’янську пам’ятку. Про оригінальність «Слова...» потрібно говорити, оскільки скептики до цього часу не перевелися.
Отже, перший недогляд можна виправити одним штрихом у вигляді одного-двох речень та внести його в наступний тираж «Сили м’якого знака». Що ж до другого, то значущість пам’ятки заслуговує на окрему ґрунтовну статтю в наступній збірці «Дня». Ідеї «Сили м’якого знака» обов’язково мають бути відображені у навчальних посібниках. В умовах існуючої поки що табачниківщини, боязні адекватного державного курсу, відповімо на загарбницький курс тотального нищення всього українського посполитим рушенням всієї громадськості!
