ОСОБЛИВА ДУМКА

Таємне бажання

У незламному бажанні, потребі людини дізнатися, розкрити, виявити що там криється, приховане, ховається за завісою, екраном, декорацією, маскою, якимись там дверима та основою, відомий усім феномен «джинси». Питання лише ось у чому: чи може те, що завжди ретельно ховається, бути значним? Безперечно, так — якщо стосується все це галузей мистецтва (театру, кіно, літератури й т. ін.) і зроблене добре. І, безперечно, ні — якщо ми маємо справу з чимось звичайним, повсякденним і погано зробленим. Проте натура людська вимагає завжди як одного, так і іншого. Елемент гри, якогось там і реального дійства обов'язковий був у житті людському в усі часи. Важливо лише ставитися до цього відповідно — з розумінням, поблажливістю, співчутливістю та доцільністю. Журналістика, до речі, також може (в певному місці й часі) бути (виявитися), не дуже (м'яко так висловимося) серйозною. Не потрібно лише відразу, якомога швидше прагнути зазирнути за будь- яку завісу, екран і полотно. Повірте, там нічого матеріального (що можна помацати звичайними руками, побачити звичайними очима, почути такими ж вухами) зовсім не було й немає. Все тут випадкове, в повітрі, у флюїдах, контактних малопомітних рухах, у емоційній скороминущості, ненавмисне... І нехай таємниці всього (навіть таємниці нашого «Дня»), все ж таки мають право на існування!

Народна позиція

Час егоцентричних (як, проте, й «народних») політиків, все ж таки, йде в минуле. Завжди альтернатива «народ — особистість» знімається, якщо яскраво виражається ставлення людини до Бога. Якщо політик осмислює своє істинне призначення, то він неодмінно і народний і особистісний одночасно. І що б він не говорив, не робив (всілякі, навіть дуже незначні, на перший погляд, дрібниці) — все ж на користь і йому самому і всьому на світі. Дуже довго поняття «народ» розумілося лише як непогрішний вівтар всього самого «доброго, розумного, вічного», а поняття «особистість» — тільки як свого роду смітник і відстійник усього найбільш непотрібного та негідного в нашому житті. Таке ставлення народилося ще за царських («народницьких») часів і всіляко зміцнювалося за радянських часів. Зараз ми потихеньку повертаємося до дійсного змісту та сутності цих (дуже навіть непростих) понять. Адже мати рацію ніколи не може або той, або інший. Жити і мати рацію вони можуть лише разом. Якщо має рацію завжди лише «народ», то будь-яка особистість просто зобов'язана завжди приносити себе в жертву. Якщо ж має рацію завжди лише «особистість», то хіба має коли-небудь якусь цінність, вагу і значення будь-який народ? Ось чому від цієї руйнівної, деструктивної, вбивчої альтернативи потрібно не просто йти та відсторонятися, а вже, мабуть, і тікати що є сили та починати відчувати справжню відразу...