Першопроходець

Майже півроку тому пішов з життя видатний яхтовий капітан Борис Немиров, під проводом якого українська яхта  «Ікар» перша  в  колишньому СРСР обійшла навколо світу і перша під прапором незалежної України досягла берегів американського континенту. Подвиг українського мореплавця-першопрохідця має бути відзначено нашою державою, бо  на теренах колишнього «великого и могучего» сперечаються про те, кому належить подвиг чудового яхтсмена. Йдеться про український пріоритет.

ШЛЯХ ГЕРОЯ

Борис Немиров народився 1934 року в Сибіру. Хлопчиськом він зустрів на набережній Єнісею двох лейтенантів з кортиками і став мріяти про море. Закінчивши з медаллю школу, хлопець відправився до Одеси, до морехідного училища, проте  не пройшов медичну комісію з питань зору. Одного дня Борис Немиров гірко пожартував: «У мене милиця на очах».  В Одесі хтось підказав, що недалеко, в Миколаєві, є кораблебудівний інститут, МКІ.

Перше інститутське заняття фізкультурою за традицією МКІ проводилося на шлюпках в яхт-клубі. На широкій гладіні Південного Бугу Борис Степанович вперше побачив білокрилі красуні-яхти. Він  закохався в них назавжди, і в яхт-клубі став проводити весь свій вільний час. Після закінчення МКІ працював на заводі помічником майстра, потім у конструкторському бюро «Прогрес». Безцінний досвід і зв’язки стали в пригоді надалі при будівництві «Ікару».

1970-ого року Борис Степанович створив при МКІ студентське конструкторське бюро «Яхта». Замовлення на проекти надходили з багатьох міст СРСР, але головним дітищем СКБ стала крейсерська яхта «Ікар».

Ставши капітаном крейсерської яхти МКІ «Арктика», Борис Немиров висунувся в перший ряд миколаївських яхтсменів. Під його проводом  1975 року «Арктика» виграла кубок Чорного моря, вона першою з радянських яхт вийшла в Середземне море і в Атлантичний океан, першою досягла Канарських  островів. Нагромаджуючи досвід і знання, Борис Немиров рухався до своєї заповітної мети — кругосвітнього походу. Плавання дали йому не лише досвід, але і безліч друзів-однодумців, що мріяли, як і він, обійти навколо світу.

ЯХТА «ІКАР» І ЇЇ ПОХОДИ

Усе рушило, коли 1975 року ректором Миколаївського кораблебудівного інституту став професор Михайло Александров. Приїхавши з Ленінграда, де яхтсмени теж готувалися до кругосвітньої подорожі, він обговорив цю проблему з першим секретарем Миколаївського обкому партії Володимиром Васляєвим; Володимир Олександрович сказав: «Дійте! Ленінградців вперед не пустимо».

Будівництво «Ікару» було довгим і важким. Замовлення зробили миколаївському заводу «Океан»; яхту будувало все місто; роботу курирував обком партії. Багато що на заводах робилося партизанським способом, на особисті кошти капітана. Одного дня в розмові Борис Степанович признався: «Грошей додому я не носив ніколи». Усі свої ресурси він вкладав у мрію. Романтик!

Третього липня 1984 року «Ікар» урочисто спустили на воду. Яхта пройшла майже 1000 миль під вітрилами і 400 з мотором. Борис Немиров в київській «Спортивній газеті» написав, що чекає наказу про вихід у «море далеке».

Але 19 грудня 1984 року на яхті вибухнув газ від камбузного балона. Чомусь було не знято редуктора на балоні, не закрито транзитного крану, залишено несправним кран на плиті. Того морозного дня на судні був лише капітан, він запалив сірника, і газ, що накопичився під пайолами,  спалахнув. Яхта була знищена. Додому Борис Степанович прийшов з обгорілим обличчям, скривавленими руками, з пошкодженою перетинкою лівого вуха. Було від чого впадати у відчай.

Причини вибуху слідству встановити не вдалося, можливо, була диверсія. Відновлювати яхту стали на Херсонському суднобудівному заводі. Знову довелося Борису Степановичу стати головним будівельником, виконробом, різноробочим... Але, перебуваючи в Херсоні, він здійснив свою давню мрію — став студентом четвертого курсу морехідного училища. До моменту відновлення «Ікару» Борис Немиров отримав заповітний диплом штурмана.

Добудовували «Ікар» на миколаївському заводі імені 61 Комунара. І, нарешті, сталеве двощоглове двопалубне вітрильне судно  спустили на воду. 9 вересня 1987 року «Ікар» вирушив у перший в історії яхтового спорту СРСР  рейс навколо Землі. Плавання було присвячене 200-річчю Миколаєва. У похід пішли семеро. Лікаря довелося залишити на Канарах.

Успішно здолали ревучі сорокові і несамовиті п’ятдесяті широти і  26 березня 1988 року о 14 годині 30 хвилин за місцевим часом «Ікар» перетнув меридіан мису Горн на відстані однієї милі від нього. Така перемога для мореплавців — все одно, що Еверест для альпіністів.

Маршрут кругосвітнього походу: Миколаїв — острів Тенеріфе — острів Тасманія — мис Горн — острів Святої Єлени — острів Тенеріфе — порт Сеута — острів Мальта — Афіни — Варна — Миколаїв. Здолали 31 тисячу миль, пройшли три океани: Тихий, Індійський, Атлантичний, безліч морів. 327 діб  (майже рік!) провели в плаванні. Герої! Залізна воля і професіоналізм капітана, його вміння підібрати і згуртувати команду принесли перемогу.

Усупереч усім стихіям, 31 липня 1988 року «Ікар» повернувся до Миколаєва цілим і неушкодженим. Переможців зустрічало все місто. Усі  захоплювалися  відважними мореплавцями: старшим помічником капітана Анатолієм Кузнєцовим, старшим помічником Станіславом Черкесом, помічником капітана Олександром Кузнєцовим, боцманом і вітрильним майстром, відмінним слюсарем і досвідченим яхтовим капітаном  Володимиром Терняком, судновим інженером Андрієм Марковим,  фахівцем-метеорологом Олександром Плякіним. Іспит на сміливість, мужність і професіоналізм було складено з честю. Все здолали.

Що під час рейсу було найважчим? За словами Бориса Немирова, найважче було переносити психологічне напруження замкнутого простору і боротися з безліччю дрібних проблем, які неминуче виникають у далекому поході: рвалися вітрила, промокав до нитки одяг, майже не висихало взуття.

Трьом членам екіпажу — капітанові, старшому помічникові Анатолію Кузнєцову і матросові Володимиру Терняку надали звання заслужених майстрів спорту СРСР, усім іншим  — звання майстрів спорту СРСР. Борису Немирову було присвоєно звання почесного громадянина міста Миколаєва.

Після кругосвітнього походу яхта «Ікар» увійшла до  еліти мореплавання, її включено в «Морський енциклопедичний словник», в альбом «Знамениті яхти сучасності», виданий у США. Міжнародна асоціація учбових парусних судів (ISTA)  стала запрошувати «Ікар»  на свої регати.

1992 року «Ікар» брав участь в трансатлантичному плаванні «Колумбус-92», присвяченому 500-річчю відкриття Америки. Яхти йшли маршрутом першовідкривача Америки, «Ікар» посів третє місце у своїй підгрупі з 45 суден. Це був не лише черговий спортивний подвиг: уперше яхта під українським прапором досягла берегів американського континенту! Вона перевезла до США землю з канівської могили Тараса Шевченка, Борис Немиров  поклав її біля Статуї Свободи. Це був тріумф народної дипломатії,  тріумф незалежної України. Мер Нью-Йорка в урочистій обстановці вручив капітанові пам’ятний диплом, і в своєму виступі особливо відзначив участь у гранд-регаті яхти, що здійснила кругосвітню подорож.

2000  року ISTA  запросила «Ікар» брати участь в грандіозній трансатлантичній регаті — «Рейс-2000». Це був найбільший захід, присвячений переходу людства в третє тисячоліття. У цьому плаванні Борис Немиров здолав свою 100-тисячну милю під вітрилами. На честь закінчення трансатлантичної регати прозвучав гімн України, вистрілила салютна гармата.  Славетний вітрильник був учасником урочистих парадів не лише в Нью-Йорку, але і в Бостоні, Генуї, Амстердамі.

Багато миколаївців, та й сам Борис Степанович вважали, що «Ікар» слід поставити як пам’ятник. В Англії відкрито для огляду знаменитий вітрильник «Джіпсі Мот», у Польщі —  «Полонез», у Болгарії —  «Кор Королі» — славетні судна, відомі всьому світу. А що ми? Не вміємо пишатися своєю славою?

Члени миколаївського історико-краєзнавчого товариства «Золотая ладья» звернулися з листом до  облдержадміністрації, щоб «Ікар» було поставлено  у дворі краєзнавчого музею «Старофлотські казарми». Усі «за», але є одне «але»: яхта перебуває на балансі Миколаївського університету кораблебудування. Із бесіди з ректором стало зрозуміло, що адміністрація університету йти назустріч миколаївським краєзнавцям не має наміру.