Після виборів зареклася: не вислуховувати скарг на буття

Так вийшло, що спостерігала за ходом виборів на одній із виборчих дільниць Новомосковська всі 12 годин — з 8 ранку до 8 вечора, а отже, мала можливість картину скласти повну і достовірну.

Деякі новомосковці прийшли на виборчу дільницю задовго до її відкриття, але не розвернулися, не пішли демонстративно а терпляче й настирливо чікували, поки голова виборчої комісії дозволив видавати бюлетені, щоб потім, зробивши у них потрібну помітку, опустити в урни часточку загальнонаціональної думки про подальше спільне життя. Але нарівні з цим проглядалася певна розгубленість, навіть непідготовленість до такого важливого кроку. Значна кількість виборців, навіть уже прийшовши на виборчу дільницю, не могли визначитися, кому ж із кандидатів надати перевагу. Хоч інформаційного голоду місто не відчуло. На досить високому рівні тут працювали агітатори різних кандидатів у президенти, не відчувалося нестачі агітаційних матеріалів, літератури про того чи іншого кандидата, і, за бажання, заздалегідь визначити свою позицію було не так уже й складно.

Але, вочевидь, відсутність звички думати зіграла й цього разу з народом злий жарт. Нашпигований однобокою інформацією він відключився, немов наркоман від передозування. Безвідмовно спрацювала установка: «А ви не думайте, ви робіть, як вам кажуть згори, там видніше». Воно, звичайно, згори видніше, але знизу відчутніше. І все ж народ до такої міри залякали, що, крім страху, він перестав що-небудь почувати і відчувати.

Який аргумент — адже їх наведено сотні, тисячі — можна було відшукати, опонуючи дрібному підприємцеві, який під страхом ліквідації свого «бізнесу» вивів голосувати за Л. Кучму всю свою сім'ю? А як же, прийде хтось інший і закриє базари, і доведеться «бізнесмену» знову йти слюсарювати. Це він так роздумував. Але забув, бідолаха, у цей «момент істини» про свої поневіряння польськими й турецькими «шовковими шляхами», забув про необлаштоване, все більше по чужих кутках життя дітей, забув про те, що й вони вимушені більшу частину часу проводити на базарах у палатках, а не займатися реалізацією власного творчого потенціалу, побудовою міцної сім'ї, де тато все більше не в поїздках проводить дні, а з дітьми, з сім'єю, з рідними людьми.

Дивні вони, однак, ці заїжджі незалежні спостерігачі. Хоч що кажіть, а важко їм зрозуміти, як це ми за такого свинського життя могли проголосувати за продовження такого життя. Дійсно, їм нас не зрозуміти. Адже ніхто з них сам, без будь-якої державної допомоги, наприклад, чотирьох дітей не виховував, по трьох роботах не мотався, на трьох городах одним місцем догори не стояв, урожай з них на своєму горбу не тягав, як це робить моя приятелька — лікар від Бога, фахівець вищої категорії. Ось пожив би якийсь Білл у такому раї земному, а потім прийшов на виборчу дільницю, прикриваючи латаною курткою драну штанину, і побажав би тільки такої стабільності й упевненості в завтрашньому дні і ніякої іншої — ото сміху було б у тій же Америці чи Європі. А у нас нічого, цілком серйозно і відповідально заявляємо: тільки так хочемо жити. Ні про яку іншу долю і думати не сміємо.

Параліч думки — ось що явно впадає в око. Тільки цей діагноз пояснює мотиви голосування за кандидата №1. Тут стан справ ще серйозніший, ніж у героїні «Віднесених вітром». Скарлет мала звичку про щось важливе думати завтра. До нас, здається, бажання думати не прийде ні завтра, ні післязавтра. Воно невідомо коли прийде. Тому що будь- якому нашому життю, будь- якій формі прояву рабства ми будемо знаходити пояснення, будемо шукати виправдання і тим тішити себе й оточуючих.

Нинішні вибори стали етапними і в моєму житті. Зареклася: більше ні від кого не вислуховувати ніяких скарг на буття. За перших таких спроб буду ставити запитання: «Як ти голосував на виборах-99?» Коли на другий день після виборів знайома вчителька заявила, що голосувала за нині чинного Президента, мені довелося парирувати: «Ну що ж, вочевидь, вам добре живеться». Але тут, як звичайно, понеслося: «Що ви, життя неможливе...», і далі вже знайомий репертуар. Довелося перервати: «НЕ ВІРЮ!»

Тепер я вірю тільки в здоровий глузд, але він, як видно, в Україні не жилець. Такий мій головний висновок після нинішніх президентських виборів.

Ганна ЮРЧЕНКО, журналіст
Новомосковськ