Погони для чиновника
Потрапив я якось на урочисте засідання одного цивільного міністерства. Зайшов до зали й не просто отетерів, а розгубився. Стільки різнокольорових піджаків і погонів на них, усіляких знаків, нашивок на лацканах і рукавах піджаків, блискучих зірок і ѓудзиків я у своєму житті не бачив. Отож, приголомшений усім цим видовищем, я сів і почав з цікавістю розглядати, прикидати, хто з них є хто. Хто старший, а хто молодший за званням? І взагалі, як до них звертатися? І що у цій ієрархії головне — зірки чи нашивки? Їхня величина чи колір? Піджаки чи спідниці? Ось такий ребус.
Хоч, якщо брати до уваги величину зірок на погонах (як правило, на ширину плеча), то, зокрема, серед тих, хто сидів у перших рядах, — нижче генералів армії та маршалів не могло бути. А уявіть собі такого високого ЧИНА у ранзі міністра чи голови державного комітету в його робочому кабінеті. При повному параді та особливо коли він встає з-за столу та йде вам назустріч. Уявили? Найперше, що відбувається з вами — втрачаєте мову, і ноги підкошуються: як намальований. Так і хочеться вигукнути: «Браво!»
Але коли, прийшовши до тями, починаєш прикидати, скільки такий фірмовий костюмчик, а чи кітель з різними брязкальцями, аж до значків ГТО, може коштувати для державної казни, то в голові стає моторошно від цифр. Можливо, для них це дрібниці. Подумаєш — кілька тисяч туди — кілька сюди — не обідніє держава. Та як сказати? Бо, як би тільки про маршала-міністра чи генерала-голову йшла мова. А тож у нього до десятка замів, помів кілька десятків, якщо не сотень, різних начальників та їхніх підлеглих у столичному відомстві, та не менше в областях. І на кожному костюм як з голочки. І ті ж самі зірки, зірочки, нашивки, нашивочки і навіть лампаси на штанах. І все це шиється за рахунок державного бюджету.
Словом, набирається власників цих різнокольорових погонів і фірмових штанів не на одну армію. А всі разом — щонайменше на п’ять українських фронтів тягнуть. А чому б ні — Південний, Північний, Західний, Східний, Центральний. Це ж сила. І при цьому жоден регіон не обділений. Тим більше що всі ці кавалери орденів і медалей ситі, вгодовані, взуті, одягнені. При машинах. При солідних державних зарплатах. При жінках, а жінки при чоловіках (і не тільки...). З секретарками, масажистами та іншою челяддю.
А міністр оборони скаржиться, що солдат нічим годувати. Може, їх взагалі додому відпустити? Для чого зайві роти для бюджету? І для уряду легше буде виконати партійну програму щодо контрактної армії. І Президент України полегшено зітхне. А міністр оборони взагалі розплачеться від щастя. А то як мозоль на язиці, ця армія. Все для неї мало.
Гадаєте, що в НАТО нас не зрозуміють? Навпаки, для них це взагалі буде українським ноу-хау, і вони відразу відчинять усі ворота до Альянсу.
Де ще є таке у світі? Як, де? У Росії, Білорусі, в інших країнах СНД. Причому, ще відтоді, як цю суцільну погономанію запровадив вусатий генералісимус. А він знав, для чого чіпляв погони на чиновників. І хоч його вже давно немає, як і союзу нерушимих республік, але справа його живе у незалежній Україні, яка багато від чого повідмовлялася на зорі своєї незалежності. А ось від погонів для чиновників не може...
То, можливо, хоч за нинішніх фінансових злиднів хтось із вищого керівництва — чи то Президент України, чи то прем’єр-міністр, чи обоє разом — візьмуть на себе сміливість і оголосять повну й остаточну демілітаризацію та депогонізацію всіх цивільних міністерств і відомств. І таким чином врятують не один мільйон державних коштів, які потрібні для більш важливих справ. Не думаю, що від цього лісівники, транспортники, ветеринари, пожежники, залізничники, рибалки, шахтарі та інші любителі красивої форми і великих золотистих погонів працюватимуть гірше. Вони ж люди державні, службову присягу давали, точніше, підписували. Можливо, не всі читали, що підписували, але власноручний підпис кожного є. За цим відповідна служба уважно слідкує.
Правда, один із власників такого кітеля переконував мене в тому, що форма дисциплінує. Отакої! А я був переконаний, що високий обов’язок держслужбовця зобов’язує, солідна зарплата стимулює й додає енергії. А виявляється — кітель з погонами. Тепер я знаю, чому вони бувають такими безпорадними на різних високих зібраннях у звичайних цивільних костюмах. Не відчувають магічної сили погонів. Вважаю, що таким може допомогти лише демобілізація. Як говориться: «Бери кітель — іди до дому». Впевнений, що від цього не постраждає наша національна оборона й безпека.
