ПОЛIТИКА СТРАХУ
«Електрика замінить селянинові Бога. Замість Бога селянин буде молитися електричній лампочці». Так свого часу В. І. Ленін бачив розвиток стосунків селянства із Всевишнім. Технологи з Адміністрації Президента у своїх передвиборних розробках позбавляють нас навіть такої малості. Лампочку можна бачити і відчувати. Про бурхливе партійне життя можна тільки чути. Віртуальні партії укладають віртуальні союзи для перерозподілу віртуального адмінресурсу, забезпечуючи перемогу на віртуальних же виборах. Чи буде підсумок цих еволюцій скільки-небудь відчутним, і для переможців — приємним? Адже з нічого, нічого і виходить. Політики, які беруть участь у подібних виставах, відчувають газову хиткість усього, що відбувається. Чому ж беруть участь? Страх керує ними.
Авторитетний американський фахівець у галузі права та суспільних наук, професор Роберт Лорч у своїй роботі «State and local politics» стверджував, що влада тільки тоді влада, коли вона володіє двома прерогативами — правом розподілу грошей і правом призначення чиновників. Усі інші розпорядчо-виконавчі горизонталі та вертикалі — похідне. За Конституцією України у Президента країни з цих двох прерогатив формально є тільки одна — право призначення невеликої кількості чиновників. До безпосереднього розподілу бюджетних коштів Президент відношення не має. Призначені Президентом керівники відомств споживають ті бюджети, котрі розподіляє Кабмін. Таким чином, вiдповiдно до формальнї логіки, призначені Президентом чиновники повинні бути однаково лояльними, як у вiдношеннi до Президента, так і до прем’єра. Один призначає чиновника, інший — його фінансує. Однак реальність — інша. Всі призначенці Президента — «силовики». За винятком хіба що Міністерства оборони, вони формують свої істинні бюджети самостійно. Кошти, відпущені Кабміном, покривають лише малу частку реальних витрат. Шикарні офіси та модельний ряд нових авто яскраво свідчать про це. Усі про це знають. Тому призначення і зміщення керівних чиновників зі своїх посад (а це, нагадаємо, прерогатива Президента) означає залучення або відлучення від влади, а, отже, і прибутків. Страх потрапити у немилість і «випасти з обойми» паралізує потенційних кандидатів. Заради того, щоб залишитися «на плаву» вони готові піти на багато що, якщо не на все.
Іншу групу утворюють політики, які мають свій бізнес. А таких чимало. «Натовп, що стоїть біля трону», відштовхуючи ліктями конкурентів, прагне довести свою відданість Президенту, щоб їм дозволили і надалі займатися тим, чим вони займаються. Грати за встановленими правилами їх, знову ж таки, примушує страх позбавитися свого бізнесу. У випадку неслухняності його відберуть ті ж силовики. Учасники процесу не протестують, а «творчо збагачують» ці правила. Верховній владі залишається тільки регулювати «напругу в мережі». Якщо ж iз будь-ким із гравців трапляється конфуз, інша частина намагається якнайшвидше зайняти місце, яке звільнилося. У цілковитій упевненості, що вже з ними подібного не трапиться. Коло замкнулося.
Розірвати його змогли б… несподівані підсумки виборів, бо «проектантами» не враховується така «малість», як думка самого електорату і позиція місцевої влади. Тим часом, і одним і іншим байдужі багатоходові комбінації столичних технологів. «У радянських власна гордість». Результати соціологічних опитувань — величина не абсолютна. Вони відображають тільки загальні тенденції. Як буде себе поводити виборець у кабіні для голосування, не знає навіть він сам. Місцева ж влада, догідливо виконуючи команду «Струнко!», вирішує на виборах, передусім, свої власні завдання і не збирається надавати адмінресурс кожному, хто цього побажає. Таким чином, підсумки виборів можуть виявитися не зовсім такими, а може бути, й зовсім не такими, якими їх уявляють у Києві. Замість того, щоб займатися партійним будівництвом на місцях і працювати з губернаторами протягом скільки-нибудь тривалого періоду часу, багато партійних лідерів сподіваються на дзвінок з Банківської. Що це? Недомисел? Традиційне «якось»? Ні. Це також страх. Страх того, що нагорі «неправильно зрозуміють». Ініціатива карається. Неузгоджена ініціатива тим більше.
Великі мудреці старовини вчили: «Моліться про благополуччя влади. Бо, якби не страх перед нею, люди б живцем ковтали один одного». Це так. Але почуття страху перед владою не повинне затьмарювати інших почуттів. Наприклад, почуття власної гідності. Бо ті ж мудреці говорили: «Навіть там, де немає людей, намагайся залишатися людиною». Будь-яка влада виникає з одного джерела. Але формує її виборець. Навіть у країнах із збитковою демократією. «Українська модель» напівпрезидентської республіки розроблялася не мудрецями і не теоретиками конституційного права. Ця форма правління народилася завдяки зусиллям догідливого чиновництва. Проте вона наразi живе і процвітає. Спільним знаменником тут є страх. Великий Омар Хайям говорив: «Страх і страждання — ось батьки розуму». Можливо, це про нас?
