Полiтика, свобода, «нацiоналiзм»
Приймаючи запрошення редакції «Дня» до продовження дискусії з питань консолідації політикуму, розпочатої «круглим столом» за участю народних депутатів, що представляли різні політичні сили ( «Національний інтерес», «День», №221 від 5.12.2003 ), хочу запропонувати свій, може, дещо песимістичний, погляд на політику та її цілі в сучасному суспільстві.
У широкому вжитку є велика кількість слів, значення яких начебто для всіх зрозуміле, але часто, при погляді під різними кутами зору, слова ці наповнюються різним змістом. До таких слів належить і таке загальновідоме, як політика.
Наприклад, класики марксизму-ленінізму цілком слушно визначали політику як концентрований прояв економіки. Якщо ж до цього очевидного положення додати «єдино вірне» класове вчення, то наслідком такої політики стануть десятки й десятки мільйонів жертв, про які людство ніколи не забуде.
Не менш вірним, та більш універсальним є відоме визначення політики як соціального процесу, спрямованого на здобуття й утримання влади. Привабливість влади в усі віки наповнювала політику тим змістом, який дає незаперечні підстави вважати, що політика — «то є справа брудна». Досить цікаве пояснення цьому можна знайти в грузинського письменника Чабуа Аміраджибі в романі «Дата Туташхіа»: «Давно замечено, что достойными и призванными править государством считают себя прежде всего люди посредственного ума и нищие духом. С изумительной энергией и упорством рвутся они вперед и наиусерднейшим из них удается достичь цели. Первооснова здесь маниакальна: когда человек слепо, фанатично верит в свое превосходство над другими, тогда каждый его поступок смел до бесстыдства». Єдине, що заспокоює в цьому тексті, це те, що словосполучення «прежде всего» допускає винятки.
Методів здобуття й утримання влади людство нагромадило велику кількість. У наші часи до цих методів належать і такі формально демократичні, як вибори та референдуми. Незлічимі команди політтехнологів, РR-мейкерів, іміджмейкерів відчайдушно змагаються за те, щоб ошелешений народ добровільно віддав владу тим, на кого вони працюють, не розбираючись при цьому, чи можна взагалі допускати цих претендентів до влади. Невипадково ще Бальзак слушно зауважив, що «всяка влада то є безперервна змова». Переконливою ілюстрацією до цієї тези є олігархічна влада, в яку трансформувалась влада компартійної номенклатури та чиновників на більшій частині пострадянського простору. У результаті розчарований народ тільки безсило розводить руками та констатує: та хіба ж ми цього бажали на початку дев’яностих років? В умовах глибокої корпоратизації суспільства політична боротьба є фікцією для мас, обманом. У дійсності є боротьба кланів, а до мас звертаються за допомогою у випадку рівноваги.
Є ще одне цікаве визначення політики, яке міцно зв’язує це поняття з приватним життям сучасної людини та свободою як вищим духовним досягненням людства. Це визначення було сформульоване під час розквіту фашизму в Германії видатним філософом Карлом Ясперсом. Він мав можливість на власному досвіді відчути й зрозуміти, що справжня політика повинна базуватись, перш за все, на законах свободи, на правах людини. Отже: «Политика существует только при свободе. Где уничтожается свобода, остается частная жизнь. Истинная политика возможна только в том случае, если имеет место воздействие на других путем убеждения, предполагающее высказывание речей и возражений на них — процесс, в котором путем свободной духовной борьбы воспитывается общественное мнение».
Про яку суспільну думку можна зараз говорити в Україні, коли чи не більшістю населення залишається незапитаною свобода, а потреби виживання штовхають хоч і до рабського, але матеріально кращого минулого, коли слова «національний», «націоналіст» викликають реакцію категоричного неприйняття?
Перед лицем викликів глобалізованого світу та враховуючи латентні загрози, що формуються в надрах діючих владних структур, єдиним порятунком для України може бути тільки тверда національна політика. Тобто не шовінізм, не фашизм, а український націоналізм, який колись-таки виплекає оновлену українську націю й національну державу, рівну серед національних держав Європи.
