«Поташня — чарунка Поділля»

Він був започаткований заслуженим художником України Прокопом Колісником та його мистецьким гуртом «Чарунка», до якого увійшов гурт митців, які щороку приїздили у невелике село на Поділлі. Щоліта рідне село Прокопа — Поташня та її околиці ставали об’єктами творчих зосереджень митців, котрі намагалися передати барвами своє сприйняття цього благодатного краю. За десять років село стало для них ніби рідним. І селяни потягнулися до митців, з нетерпінням чекали їхніх приїздів, подружилися з ними.

Як і годиться, закінчувалися пленери вернісажами виставок, які проводилися в теж не менш унікальній картинній галереї Прокопа Колісника, відкритій 2004 року з допомогою мецената Валерія Фалілеєва, який тоді очолював місцеве господарство. У колишньому панському будинку, спорудженому на рубежі ХVІІІ—ХІХ століть, розмістився ще й музей культури села, де зібрані артефакти минувшини, документи і світлини, в яких відображено трьохсотлітню історію Поташні, заснованої на початку ХVІІ століття.

Так склалося, що мені пощастило бути свідком усіх пленерів, завдяки їм ближче познайомився з талановитими митцями. Найперше, художниками, чиї імена знані в Україні і поза нею — Володимиром Гарбузом, Левком Воєдилом, Олесем Соловеєм, Олександром Харватом. Завдяки проектові більш відомим став на Батьківщині й Василь Корчинський, котрий народився в сусідньому з Поташнею селі Вовчку. Цікавий доробок місцевого митця Валерія Бондара органічно вписався у загальні здобутки учасників проекту.

Нинішнього року гурт «Чарунка» зазнав непоправної втрати: передчасно пішов із життя їхній талановитий колега, щирий і доброзичливий Левко Воєдило, якого любили жителі села за те, що не просто писав етюди, а глибоко проникав у їхні проблеми, цікавився подробицями побуту, намагався допомогти людям...

Відтак серпневий пленер був доволі сумним. Та життя, попри всі трагічні новини, триває. Воістину, як писав поет Олександр Олесь, з журбою радість обнялась: Олесь Соловей не приїхав на пленер через те, що їхня сім’я чекала в ті дні поповнення... Вперше прибув у Поташню київський художник Сергій Вутянов, котрий навчався разом з Прокопом.

Лауреат Шевченківської премії Василь Герасим’юк зауважив: «Серед учасників пленерів разом із художниками всі десять років були й письменники. Завдяки творчій співдружності з літераторами товариство художників, які працювали в Поташні, має особливу силу. Після пленерів у селі залишиться галерея. Немає в Україні такого аналога, щоб український художник у своєму рідному селі зробив галерею. І не тільки власних творів, а й творів своїх колег. Та ще й музей культури села. По тому, що тут малювали художники упродовж десяти років, згодом можна буде вивчати історію села. Галерея і музей — це дивовижні речі. Ми пишаємося цим, і ви теж маєте цим пишатися. Але сумно від того, що сьогодні завершується етап нашого творчого циклу існування. Те, що в Поташні є така галерея, є ознакою того, що це висококультурне село. Центр культури не в Києві чи Львові, а там, де є культура. Пленери залишаться в пам’яті як факт біографії кожного із земляків Прокопа Колісника і нас усіх».

Десятий пленер виявився не просто завершальним акордом проекту, а й своєрідним підсумком творчого десятиліття під девізом «Поташня — чарунка Поділля». Останній пленер у рідному селі Прокопа Колісника був органічно продовжений у Києві, у Національному музеї Тараса Шевченка, де відбулась виставка «Поташня — чарунка Поділля: 10 літ».