Повітряна Куля

Жила собі Повітряна Куля. Вона була гарна, дуже красива, розмальована різнокольоровими фарбами у вигляді поверхні Землі, з горами, океанами, лісами та пустелями. Але цього ніхто не бачив, бо Куля була тільки у вигляді оболонки й лежала вся з’їжачена і перекручена на землі. Холодне вранішнє повітря залишило на ній краплі роси, й Куля дуже змерзла, аж знепритомніла.

Як уві сні, вона згадувала, що колись підіймалася високо-високо та ще з собою брала декількох спостерігачів зі спеціальним обладнанням, а зараз їй хотілось дочекатися сходу Сонця, щоб хоча б із землі побачити його сяйво, як їй здавалось, в останній раз, бо вона вважала, що життя вже скінчилось.

Але тут до Кулі підійшли люди, вивантажили з автомобіля корзину, балон з газом, якесь обладнання. Вони прикріпили корзину до Кулі, приладнали газовий балон до пальника й, піднявши обруч, що обмежував отвір, запалили газовий пальник.

Тепле повітря прокотилося по внутрішній поверхні Кулі, й здавалося, що вона ожила і зробила перший подих. Куля почала зігріватись, її оболонка перекочувалась хвилями і все більше відривалася від землі. Пальник вмикався з короткими паузами, щоб тепле повітря рівномірно наповнювало Кулю, не перегріваючи оболонки. Здавалось, що вона все більше наповнюється життям, дихає на повні груди, і нарешті вся оболонка відірвалась від землі, і якби не міцні канати, Куля вже могла б піднятись у повітря. І тут зійшло Сонце, спочатку блідо-червоне, воно ставало все більш яскравим і змінювало свій колір до світло- жовтого, майже яскраво-білого. Куля зраділа Сонцю, й хоча вона вже зігрілась, але сонячні промені огорнули її якимось лагідним теплом.

Повітря всередині нагрівалось все більше, ставало легшим навколишнього, й Куля відчула в собі впевненість і силу. А дослідники завантажили наукове обладнання, двоє залізли в корзину й крикнули тим, що тримали Кулю за канати: «Відпускай!» І в цю мить Куля почала підійматись все вище й вище, потік повітря підхопив її і поніс над поверхнею Землі. Стало тихо-тихо, бо по відношенню до Кулі не було руху повітря. Сонце все підіймалось, і Куля подумала, що коли люди вправно поводяться з різним устаткуванням, то і їм стає від цього краще.

Кулі здавалось, що вона нерухомо висить у повітрі, а внизу пропливають луки та пасовиська, річки та озера, села та окремі садиби. Було чути спів птахів і мукання корів, вигуки людей, що здіймали очі й супроводжували політ Кулі усмішками.

А Куля пишалася, що приносить не тільки користь, а й радість людям своєю красою. Ні, хоч що там кажи, а життя —чудова річ, і ніколи не треба втрачати надію на зустріч із Сонцем, теплом, вільним, щасливим польотом. Валентин БОНДАРЕНКО,

викладач-методист Київського