Правда про Америку потрібна в першу чергу нам

Хочу висловити щиру подяку «Дню» і автору статті «Америка, Америка — велична країна...» Людмилі Стельмах за публікацію («День», №51 і №52) цієї правдивої й дуже актуальної статті. Стаття повертає нас обличчям не тільки до минулого, але й до дійсності.

Комуністи й досі продовжують кампанію дезінформації населення щодо Америки, шельмують її добре ім’я, замовчуючи її величезну матеріальну допомогу під час Другої світової війни та її визначальний внесок у перемогу над фашистською Німеччиною. Приховується і замовчується при цьому жорстока і безжалісна політика тоталітарного комуністичного режиму до власного народу з численними каральними акціями, розстрілами, ГУЛАГом, що особливо стало помітним і проявило себе під час Великої Вітчизняної війни. На цьому тлі замовчувати було що, бо так видніше була «організуюча, спрямовуюча і надихаюча» роль Комуністичної партії й особисто т. Сталіна.

Стаття Людмили Стельмах змушує нас, людей старшого покоління, пригадати все, що було, заради майбутнього України.

Не варто, мабуть, переказувати зміст статті, але слід наголосити, що коли радянська армія в перші два роки війни не спромоглася протистояти вермахту і відступала майже на всіх фронтах, Америка постачала в Радянський Союз величезні партії потужних автомашин, зброї, пороху, вибухівки, військової техніки, амуніції, продуктів харчування, одягу і взуття тощо, що врятувало нашу армію від повного розгрому, а населення — від тотального голоду.

Не варто також, мабуть, нагадувати, що всяка війна, в тому числі й Друга світова, викликає величезні людські втрати й занепад. Але радянське командування під час війни, з огляду на перевагу у людських ресурсах, нерідко безоглядно посилало солдат на вірну смерть. Такі епізоди війни, як правило, теж замочувалися. Про один із них, очевидцем якого я був у свої 16 років, дуже стисло розповім.

Це було у м. Запоріжжя восени 1944 р. Мова йде про загибель цілого батальйону радянських солдат, яким було наказано перетнути на плотах р. Дніпро вночі неподалік від греблі й зайняти на правому березі плацдарм. Русло Дніпра в цьому місці було найширшим. Гребля була підірвана, й вода неслася зі страшною силою і ревом. У результаті цієї операції (вірогідно, розвідки боєм) лише незначній частині батальйону вдалося висадитися на правий берег і закріпитися в яру біля самої води. Я бачив вже після бою припорошені першим снігом понівечені тіла загиблих солдат, яким вдалося висадитися на берег, і разом з ними розбиту вщент 45-мм пушечку.

Мені розповідали потім, як всі ці солдати в ніч операції, чекаючи неминучої загибелі, писали при каганцях прощальні листи своїм рідним.

Зараз на місці того бою на правому березі Дніпра неподалік від греблі розмістився пляж. Ні позначки тобі ніякої, ні таблички, не кажучи вже про пам’ятник героям! Лише поіржавілі від часу гільзи патронів можна іноді знайти у пляжному піску.

Ось такі наслідки замовчування небажаних епізодів комуністичного минулого. Але впевнений, що правду про Америку не вдасться приховати від нашого народу.