Про щоденник «Дня», про нас і про природу

Яке все ж таки мистецтво в декількох рядках сказати стільки, що інколи не вдається навіть у цілій статті! Так-так, саме про «Щоденник» «Дня», що на першій сторінці, праворуч, знизу. Це такий собі щоденний екстракт моменту нашого українського життя.

Тримаю в руках черговий «День». Унизу, як завжди, кілька рядків «Щоденника». Сьогодні він від моєї землячки з містечка Оріхова, що на Запоріжжі, Катерини Свириденко. І хоч за віком шановна авторка мені якщо не в онуки, то в доньки напевне годиться, але, як видно з рядків щоденника, їй болить те, що й мені — наше невикорінне нехлюйство та байдужість до природи і довкілля. Скільки вже про це писали, говорили, кричали! Дівчина обурюється, як у нашому рідному Оріхові у земляків «...з усіх кишень вивалюється сміття» (якби ж то тільки з кишень!). Сьогодні дуже «модно» викидати упаковане сміття в пакетах на дорогу чи узбіччя, не вилазячи з крутих, лискучих від чорного лаку позашляховиків через вікно (!). «Серденько! Наш рідний Оріхів — це та краплина води, в якій ніби відображається вся наша Україна — занедбана, захаращена, спаплюжена, нехлюйська. На жаль, куди не поїдеш, куди не кинеш оком — скрізь одне й те саме — сміття, пластикат, залишки бучних трапез тощо — як відтворення нашої душевної байдужості та спустошення. Можливо, хтось образиться на мене й одразу почне гримати в груди і «рвати сорочки», що ми не такі. Годі, шановні! Ми з дружиною в приватних розмовах із людьми постійно чуємо це брехливо-лукаве: «Ми завжди прибираємо після себе і забираємо своє сміття, навіть прихоплюємо чуже». Їх послухати, то ми повинні жити вже сьогодні в українській Канаді. Що, самим стало смішно із цього порівняння? Мені теж, на жаль. Наш рідний «День» регулярно відгукується на цю проблему. Але складається враження, що газета волає в пустелі, бо, на жаль, покращення щодо цього питання не видно. Наш Київ з оспіваними каштанами й зеленими легенями (колись найпотужнішими в Європі) — не виняток. Неодноразово аналізував ситуацію і дійшов невтішного висновку: смітить, головним чином, сучасна молодь, для якої такі поняття, як Природа, Довкілля, гармонія співіснування — порожній звук. На мою думку, однією з причин цього явища є злочинна байдужість держави до проблем молоді, а вона на знак німого протесту знищує довкілля, тобто безвинна Природа виявилася заручницею невирішених політичних і соціальних проблем сьогодення. Певно, аби вона вміла говорити й чинити опір цій неповазі, переконаний, що більша частина української молоді ходила б у синцях. Але, на превеликий жаль, вона, хоч і всесильна, але безгласна, німа проти наступу варварів. Та все ж тихо мститься нам за бездумне, недбале втручання в її володіння та відповідає «достойно» — сучасними буревіями, повенями, цунамі, вулканами, спекою тощо. Свідомо знищуючи природу, ми самознищуємося самі — сьогодні це вже стало аксіомою. Останнім часом доводиться констатувати: критична маса нашої байдужості до природи та її проблем не тільки не зменшується, а навпаки — катастрофічно збільшується.

Ми живемо у благословенно-прекрасних місцях Приірпіння (Полісся, Волинь). Скільки ж тут чудових водоймищ — озер Михайлівська Рубежівка, Ворзель, Склозаводське, величезне озеро на місці Бутанського цегельного заводу, Горенка, Пуща-Водиця, а північніше — знамениті Шацькі озера, які готові були радувати нас своєю неповторною красою, але тепер дивляться на нас загноєними і закислими від сміття калюжами.

Сьогодні експерти у світі пророкують: найближчим часом людство матиме нагальну потребу не в їжі, а в ... чистій питній воді. За останнє століття нашого інтенсивного «господарювання» тільки в Україні зникли тисячі малих і середніх річок, які були окрасою нашого краю, оспівані письменниками та поетами. Сьогодні в Україні катастрофічно порушено водний баланс у природі. Наш Дніпро, перегороджений греблями, цвіте, міліє, заростає очеретом; його береги засмічені, вироджується прибережна смуга, зменшується кількість риби, птахів, звірів. Тож що ще має статися, щоб ми нарешті почали ставитися до нашої природи, як до чогось найдорожчого і найціннішого? У мене, на жаль, немає відповіді на це запитання.