Про визначальну роль залізниці в українській історії
Вже двічі протягом нетривалого часу на шпальтах «Дня» пригадується приказка часів визвольних змагань 1917—1921 років: «У вагоні — Директорія, під вагоном — територія». Першого квітня, на День дурнів, про цей прикрий жарт нагадав «біло-блакитний» Євген Кушанрьов («Чи життєздатна «помаранчева» коаліція, або Чи повинні політики пам'ятати історію?»). 27 квітня, напередодні Дня солідарності трудящих, — кандидат фізико-математичних наук Леонід Іваненко («...Чи була в Україні аристократія?»).
Вагон, рейки, влада, залізниця, аристократи духу... Образ залізничного вагона: владарі на колесах, залізні рейки ріжуть степову землю, страшенно далекі від народу пасажири...
Згадав! Згадав, де ще йшлося про український вагон!
«Е. Чикаленко, сам украинофил, не без иронии заметил в своих мемуарах, что если бы поезд, в котором в 1903 г. ехали из Киева в Полтаву делегаты на открытие памятника Котляревскому, потерпел крушение, то это означало бы конец украинского движения на многие годы, если не на десятилетия — ПРАКТИЧЕСКИ ВСЕ ЕГО АКТИВИСТЫ ПОМЕЩАЛИСЬ В ДВУХ ВАГОНАХ ЭТОГО ПОЕЗДА» (Миллер А.И. «Украинский вопрос» в политике властей и русском общественном мнении (вторая половина ХIХв. — СПб., 2000).
За такої (визначальної) ролі залізниці в українській історії залишається лише шкодувати, що залізнична партія «Відродження» не потратила до парламенту.
