Про взірці справжнього християнського служіння

Відгук на статтю Дмитра ВЕДЄНЄЄВА «Смерть непокірливого пастора» (№192—193 від 27 жовтня 2017 року)

Вельмишановний головний редакторе пані Ларисо Івшина!

Велика подяка за Вашу добру газету «День», яку я, дякувати Богові, читаю й досі. Кожне її число дає наснагу, бо в ньому знаходиш правду про нас самих.

Особлива подяка редакції за регулярні публікації про тих, хто віддав своє життя за волю України, за її державність, за Українську церкву. Дуже вразила мене стаття Дмитра Ведєнєєва «Смерть непокірливого пастора» (№192—193, 27—28 жовтня 2017 р.), в якій ідеться про переслідування та сплановане вбивство радянськими чекістами в 1947 році керуючого Мукачівською єпархією УГКЦ, єпископа Теодора Ромжі. Річ у тім, що про цю мужню, вірну своїй пастві духовну особу я вперше почув від пана Гергарда Фітткау, автора документально-художньої книжки «Мій тридцять третій рік». Цю книжку, перекладену мною з німецької українською та російською мовами та видану в Україні, письменник присвятив, як він зазначив у передмові, «священнослужителям... зокрема й моєму семінарському товаришеві, ужгородському священику Теодору Ромжі, які після Жовтневої революції не зреклися своєї віри». Сам пан Фітткау, який так захопливо розповідав мені про свого товариша Теодора Ромжу, був такою ж мужньою, непохитною у своїй вірі духовною особою. Свій чин католицького священнослужителя він розпочав наприкінці 1944 року в східнопрусському селі Зюссенберзі, а на початку 1945 року разом зі своїми односельцями та багатьма земляками був депортований до російської Печори, хоча міг уникнути такої долі: місцева влада ще раніше пропонувала йому виїхати вглиб Німеччини, але він не покинув своєї пастви. Про все побачене та пережите ним протягом одинадцяти місяців перебування в концтаборі він розповів у своїй книжці «Мій тридцять третій рік». До речі, в українських читачів ця книжка викликала неабиякий інтерес. Вона, зокрема, дуже вразила знаного вашого автора, доктора фізико-математичних наук, професора Волинського Східноєвропейського університету ім. Лесі Українки А. В. Свідзинського, про що він свого часу повідомив у своїй відповіді на новорічну анкету газети «День».

Але що мене ще спонукало вдатися саме зараз до спогадів про товариша Ромжі Гергарда Фітткау? Це вкрай обурливий факт, що стався в місті Запоріжжі, коли священик православної церкви московського підпорядкування відмовився виконати обряд поховання дворічної дитини. І от саме тоді, коли я почув про це, переді мною постав образ мужньої людини — священика Гергарда Фітткау, який навіть у «Долині смерті» не побоявся виконувати свою духовну місію. Він на прохання в’язнів різних конфесій (там перебували протестанти, католики, греко-католики, православні) потай сповідував важкохворих, читав заупокійні молитви, непомітно для охорони ходив щоранку до свіжо насипаних безіменних горбиків і молився за душі померлих. Отож для мене такі люди, як священик Гергард Фітткау, єпископ Теодор Ромжа, зарахований Папою Римським Іваном Павлом ІІ до лику святих, були й будуть взірцями справжнього християнського служіння Богові та людям.

Володимир ВАСИЛЮК, перекладач, член НСПУ