Про здоров’я. Власне і національне

Павлові Петрушкевичу 48 років, проте виглядає він набагато молодшим. Мабуть, завдяки спорту. Змалку був закоханий у бокс, а тепер, коли на ринг не вистачає часу, не менше години щоранку займається фізичними вправам. Друзі звернули його увагу на статтю «Євген Грицяк про здоров’я нації — фізичне й духовне» («День» № 18, 3 лютого 2012 року ), і Павло вирішив передплатити цю газету. Бізнес Павла пов’язаний зі спортом (має невелику гуртівню спорттоварів), тому він серйозно вивчає ці проблеми. Підхід «Дня» до вирішення багатьох всеукраїнських проблем видався Павлові вартим уваги. А тема здоров’я є саме всеукраїнською. Павло Петрушкевич про це говорить дуже емоційно: «Майже щоранку спостерігаю таку картину: двоє-троє людей середнього віку займаються на турніку, а в цей же час п’ятнадцять-двадцять підлітків влаштовують біля школи сеанс інтенсивного обкурювання тютюновим димом. Серед них може бути й п’ятеро — шестеро дівчат... Звертав на цю обставину увагу вчителів школи, але вони якось байдуже реагували... Тут Україна дуже програє в порівнянні з Китаєм. Там про здоров’я нації піклуються всі!» На запитання, звідки така поінформованість про Китай, Павло відповідає: «Свого часу я закінчив механіко-технологічний факультет львівського політеху. Планував їхати працювати в Німеччину, але тут розпався Союз і всі контракти були розірвані. Треба було щось шукати на місці. Почав із того, що було мені ближче, — торгувати спортінвентарем, а закуповували ми його в інших країнах, переважно в Китаї. Чомусь і зараз гантелі, зроблені в Україні, коштують у десять разів дорожче, ніж китайські. І це при тому, що свою залізну руду ми колись продавали, а, може, й зараз продаємо китайцям. У них люди працюють набагато інтенсивніше. Там лише невеликий відсоток населення отримує пенсію, а селяни її зовсім не мають — це однозначно. Тому старенькі батьки можуть розраховувати лише на допомогу дітей.

Це не надто гуманно щодо старих, але діє як своєрідний стимул: батьки зацікавлені, щоби діти виростали добрими, здоровими і працелюбними. У нас же тепер — ні серйозного контролю за дітьми, ні корисних стимулів. А ось китайці, хоч і працюють інколи без вихідних, але при цьому залишаються здоровими. Як їм це вдається? А ви встаньте о шостій годині ранку й зайдіть у будь-який парк китайського міста — Пекіна, Нанкіна, Шанхая чи Гуаньчжоу — й переконаєтеся, що вільних місць ніде немає. Люди стоять щільненько і всі як один займаються ранковою зарядкою: цигун, тайцзицюань, йога... А скільки фізкультурників ви бачите в українських парках? Навіть у теплі, сонячні дні їх на порядок менше, ніж у Китаї. А якщо десь і побачите групу спортсменів, то часто їхній рівень загальної культури далеко не найкращий. Нерідко вони керуються азартом, а не турботою про здоров’я. Ось, бачите — велика нова церква, а поряд — футбольне поле. Їх розділяє лише огорожа. Коли відбувається гра або звичайне тренування, то вже здаля ви почуєте десятиповерховий мат. У тридцяті роки ви почули б таке біля самісінької церкви? Думаю, що ні. Тут значною мірою винна й сама церква, бо вона надто захопилася масштабним будівництвом. Але недооцінює роботу з молоддю. І не треба боятися йти у народ. Адже часом навіть невеликий поштовх може принести багато користі. Й священики, й активні прихожани могли б активно їздити по школах і популяризувати здоровий спосіб життя».

Більше того, Павло Петрушкевич пропонує навіть цілком конкретні кроки для досягнення мети. Він говорить: «Раз чи два на тиждень бачу групу хлопців, які у школі №18 займаються бойовим гопаком. Це дуже добре, але ж цього замало. Тому й кажу: варто почати з копіювання чужого. Це вам говорить людина, яка непогано знає Китай. Принаймні, у ставленні до ранкової зарядки. Звичайно, вона може бути й своя — українська. Можна зробити пробіжку, позайматися на турніку або з гантелями. Важливо, щоб саме школа почала працювати з дітьми! Як стимул і своєрідні «преміальні» я міг би дарувати найпослідовнішим хлопцям дещо із спортивного приладдя. Ми повинні пробудити Львів! Важливо, щоб хлопці усвідомлювали важливість здоров’я — власного й національного. Було б непогано, якби нас підтримали в інших регіонах, і тоді можна було б подумати про утворення всеукраїнського оздоровчого руху імені Євгена Грицяка. Адже це, справді, символічна фігура! Боровся за Україну, але навіть у найскладніших умовах таборів не боявся запозичувати позитив у інших народів. Якщо йому літа продовжила йога, то в інших людей це може бути будь-яка інша оздоровча система: тайцзицюань, «Спас», бойовий гопак чи система загартування Іванова. Головне, щоб українці ставали від цього здоровішими. Нашого вітчизняного йога Євгена Грицяка ми підтримаємо конкретними справами! Пройдемося львівськими школами, виступимо перед дітьми. Сподіваюся, що директори шкіл і вчителі фізкультури підуть нам назустріч. У нашому регіоні оздоровчий рух може підтримати й церква. А ще ж є «Пласт», «Студентське братство» і багато інших молодіжних організацій. Як стверджує відоме китайське прислів’я — навіть дорога у тисячу миль починається з першого кроку.