Примирення, а не протистояння

Шановна редакціє!

Газету «День» на друге півріччя я вже продовжив.

Після прочитання я роздаю «День» людям, щоб знали, що така газета є, і передплачували її. Даю в центральну бібліотеку й пропоную через міськвиконком її передплати в Бібліотеку ім. Шевченка, у виші, технікуми, школи. Цікаві матеріали обговорюємо, надсилаю в села до родичів. Тобто я не можу не пропагувати це справедливе видання. Бажаю вам творчих удач і злетів. Успіхів у праці й творчості. Газета читається від початку й до кінця. Матеріали так вдало подаються, що не прочитати не можна. Крім того, в газети хороший дизайн. Добрі творці матеріалів і самої газети. Хай щастить усім вам!

У житті українського народу є чимало історичних дат, які слід згадувати, а часом і відзначати достойно. Прості люди, згадуючи відому дату, розповідають молодому поколінню, як це було, за що люди боролися. Згадують достойних і розповідають про внесок кожного воїна в переможну дату. Роздають милостиню на згадку про достойного воїна, йдуть у храми, де ставлять свічки за гідних і взагалі загиблих у боротьбі за краще життя і долю народу. Роблять це тихо. Бо Бог приймає достойно те, про що народ ненав’язливо згадує.

Цього року було багато свят, починаючи з квітня й закінчуючи травневими днями. І, як завжди, безбожники-комуністи нав’язували простим людям, які хотіли відзначити 9 травня — День Перемоги, свої пропагандистські переконання. А їхні рішення, як правило, мали характер зіткнення, а не примирення людей, що боролись за краще життя. А боротись українському народу було за що. Гітлер і Сталін боролись за світове панування й одурманили людей обіцянками, що лише вони здатні ощасливити простий люд всіма благами. Диктатори розв’язали війну, що повбивала мільйони і поробила каліками, зробила щасливі сім’ї убогими.

Вчинивши зло, комуністична влада стала захищати те, що накоїла. Вона почала піклуватись про тих, хто щодня простягав руки за допомогою. Вона щорічно виділяла допомогу заслуженим воїнам, хоч воювали всі на перемогу. Але комуністична влада виокремлювала більш і менш достойних. Вона давала на свята різні подачки чи гроші. А протягом року ніби не знала про потреби воїнів. Цим принижувала їхні героїчні подвиги.

Та настав час осмислити події минулої війни, що принесла горе людству, а не лише нашому народу. Слід примирити всіх, бо вони боролись не за Сталіна, а за кращу долю свого народу, кожен розумів боротьбу за краще життя по-своєму. Та було стільки ворогів, що цькували народ на народ, щоб розділяли й володарювали.

У війні були підрозділи радянської армії, партизани, воїни УПА, воїни РОА — все було. Всі хотіли жити достойно, по правді, з якою і йшли в бій за перемогу; слід примирити всіх і вшановувати не День Перемоги — бо це свято розбрату, а не єднання народу. Перемог у кожного народу багато. А ось справедливість і правда — одна. Комуністи в День Перемоги завжди робили різні провокації, що не пов’язані з історичною правдою. Тому слід внести спокій в неісторично заслужене й завойоване свято. Перемога була. Але є пам’ять про воїнів живих і загиблих. І ось це ми повинні відзначити тихо й достойно, не в протиборстві, що завжди вело до зла.

Слід у День Перемоги просто прийти на кладовище й згадати всіх поіменно як борців за волю, свободу, любов один до одного і поставити на могилах свічки, згадати померлих і живих. Без помп різного калібру. А згадувати й не забувати воїнів увесь рік, а не лише під час відомої дати кінця побоїща, що організував Сталін з його комуністичними керманичами. Оце й буде примирення, а не протистояння.