РЕЗОНАНС

Українські землі — суперприз?

Відгук на статтю Ніни ХРУЩОВОЇ «Розігруючи українську карту», газета «День», №46, субота, 17 березня 2007

Коли впливові особи, нарешті, пізнають Україну як державу, яка заслугувала та чесно виборола незалежність — це буде не тільки надзвичайно приємно, але й корисно для нашої країни. Наміри Сталіна приєднати історичні українські землі, такі як Перемишль, Ярослав, Холм та інші, до УРСР так і не виправдалися: ці території відійшли до Польщі. І зараз великі фірми енергопостарчання змагаються за свої монополії в цих регіонах. Проте, винаходи в галузі джерел альтернативної енергетики змушують поступатися нафтових та газових магнатів. Навіть президент Буш нещодавно виступив із заявою, що біодизель та інші джерела алтернативної енергетикі є запорукою зниження цін на її традиційні види.

«Iсторична правда» про Голодомор

Відгук на статтю Станіслава КУЛЬЧИЦЬКОГО «Смертельний вир», газета «День», №46, субота, 17 березня 2007

Як і завжди, з цікавістю перечитав статтю Станіслава Кульчицького про «загибель української Кубані». Голодомор поза Українською РСР привертає замало уваги науковців поза Україною та й в Україні. Наближається 75-а річниця цієї катастрофи, і випускати проблему з поля зору не можна!

Стаття українського історика є також відповіддю на публікацію його російського колеги «Операція «Голодомор», яка недщодавно з’явилася в журналі «Родина» (січень 2007 р.) Кандидат історичних наук Андрій Марчуков оперує своєю власною «історичною правдою» до опонентiв, яких він описує такими словами: «Творцы и певцы «голодомора» из диаспоры, бывшей номенклятуры и обласканной советской властью гуманитарной интеллигенции». До останної категорії, напевно, належить і С. Кульчицький. Не знаю, чи й до «Родины» український історик надсилав свою статтю і які журнали її друкували — з таким тлумаченням політики сталінської компартії. Тим більше від автора, якого колись «приголублювала совєтська влада». Але виклик для надіслання такої статті до «Родины» залишається викликом до українських істориків.

Щодо кубанських подій, то Марчуков детально переповідає постанову 14 грудня 1932 р. та пояснює її так: «Однако это постановление не является ни прямым, ни косвенным доказательством этноцида. В нём лишь просматривается желание найти виновного и сделать его ответственным за сопротивение коллективизации, голод и трудности пятилеки. Максимум, что можно предположить, — это то, что власти воспользовались ситуацией для внесения корректив в национальную политику. [...] Что же касается сворачивания украинизации на Кубани, то возвращение русского языка и прекращение украинизаторских экспериментов было встречено местным наслением с удовлетворением, как давно ожидаемая мера.»

Отже, Кульчицький пише, що населення Кубані з ентузіазмом вітало українізацію, а Марчуков стверджує, що воно зустрічало русифікацію з «удовлетворением».

Не знаю, на скільки журнал «Родина» відомий в Україні. Це кольоровий місячник, що виходить на доброму папері, з великою кількістю ілюстрацій. У ньому багато цікавого матеріалу. Журнал націоналістичного напрямку (російській націоналізм завжди кваліфікується як патріотизм; націоналізм у статті, наприклад, приписується лише українцям — «совкова» традиція!). Я припускаю, що він користується великою популярністю в Росії. Тому ігнорувати антиукраїнські статті в ньому не можна.

Щодо статті проф. Кульчицького, зверну увагу лише на один пасаж: «Ми не можемо, наприклад, документально обгрунтувати, чому Україна 1931 року отримала, єдинa з усіх зернових регіонів, настільки напружений план хлібозаготівель, що виконання його призвело до загибелі від голоду близько 150 тис. селян у першій половині 1932 року. Немає у нас і доказів того, чому напруженість кубанських планів у 1931—1932 рр. істотно перевищувала напруженість планів у інших округах Північно-Кавказького краю.»

Для сьогоднішньої історичної науки важливо детально показати саме ті різниці в планах заготівель, ніж шукати причини, які ховалася за ними.