РЕЗОНАНС

Як приклад для громади

(Коментар до публікації Галини ДIМЛЄВИЧ «Криза громадянського суспільства в Україні», «День», №72, п’ятниця, 18 квітня 2008)

Кожен повинен починати із себе. Це, можливо, і не так легко, але це те, що можна почати робити в цю саму мить. Думаю, що і ви, і я, і багато-багато інших людей у країні постійно дбають про внутрішню чистоту своїх прагнень. Будь-яке суспільство функціонує за принципами субсидарності та розподілу компетенцій впливу. Функція активізувати людей у напрямку до подолання громадянської кризи є компетенцією наших лідерів — депутатів місцевих Рад. Саме у депутатів народ шукає підтримки своєї громадянської позиції , і саме громадянська позиція наших депутатів є прикладом для звіряння стану активності громади. Але я особисто знаю дуже мало депутатів, які б проводили через свої сесії вимоги саме середнього класу без хабарів (найчастіше здійснюваних через створювані депутатами «благодійні» фонди та організації). Наші «лідери» мають у власності (або у володінні) домівки, автомобілі, закордонні поїздки на відпочинок, ресторани і таке інше, які у тисячі разів перевищують їхнi офіційні фінансові декларації про доходи.

Система Галини Дімлєвич

(Коментар до публікації Галини ДIМЛЄВИЧ «Криза громадянського суспільства в Україні», «День», №72, п’ятниця, 18 квітня 2008)

У статті йдеться про те, що потрібно змінювати гнилу систему, а не кадри... Добрий цар (чи цариця) нічого не змінить, поки не змінити систему відповідно до Декларації про місцеве самоврядування Галини Дімлєвич. Люди відчужені один від одного, а влада чхає на людей. Потрібно, щоб Верховна Рада схвалила цю Декларацію і прийняла низку законів на її підставі! Тоді є шанс, що реально будуть зрушення в кращу сторону. Але люди чомусь цим документом мало цікавляться, а ці «алігатори» вже «виходять з берегів... з пакетами гречки для баранів на заріз»!

«Тіні забутих предків»

(Коментар до публікації Олени ЯХНО, «Конституція «під ключ», «День», №73, субота, 19 квітня 2008)

Випадково чи навмисне, що на одній шпальті «Подробиці» знаходяться дві публікації яскраво вираженого патріотичного змісту, хоч начебто за жанром мають неперетинне завдання. Одна (Ігоря Лосєва) репрезентує сучасний спосіб мислення, привертає увагу строгою аргументацією, оперуванням різного характеру доказів, у тому числі й цитатами видатних осіб, розвінчуючи міф про «титана думки». Інша — з витягами від лідера «Свободи» Олега Тягнибока, преамбулою до національної Конституції. Довелося слухати з відстані метра щиро патріотичний виступ проводиря українських радикалів на символічному закладанні каменя в пам’ятник жертвам Голодомору, бачити належну відданість українській ідеї в його очах. І тоді, після прочитання «Конституції «під ключ» мимохідь спадають на думку слова поета, перепрошую в пана Олега, що російською: «Какое, милые, у нас тысячелетье на дворе?» Ну хіба адекватно в епоху тотальної глобалізації покладатись на агітаційну спромогу і переконливість для мільйонів звичайних, теперішніх громадян України термінології з арсеналу архаїчної рун-віри? І стає шкода, що такий трибун, як Олег Тягнибок, у непростий момент в новітній історії України тішиться «тінями забутих предків». Треба ж цьому політикові й незрадливому патріотові реалізувати свій потужний потенціал і безперечну харизму в нинішніх реаліїях і сучасними піар-засобами боротьби за нашу державність, а не рядитися в химерні, обтяжливі, віджилі своє лицарські обладунки.