РЕЗОНАНС

Знищений націоналізм

(Коментар до публікації Василя ТКАЧЕНКА «Іронія історії», «День», №25, вівторок, 12 лютого 2008)

Позиція академіка не зовсім чітка. «Войовничий націоналізм» не є українське надбання. В Росії він проявляється ще в більшій мірі, як великодержавний шовінізм, що останнім часом набуває все більшої ваги. Це витікає із заяви Путіна, з якої видно, що, на думку Путіна, Україна не має своєї власної історії, крім спільної з Росією, а звідси відсутня база для незалежності. Автор не розрізняє націоналізм поневолюваного народу від націоналізму поневолювачів, на що звертав увагу В. Ленін. І зовсім дивно читати, що Російська імперія забезпечувала (хай в деформованій формі) українські інтереси. Нагадаємо академіку констатацію В. Вернадського десь 1910 року: «Росія, заковтнувши Україну, повільно і неухильно «змивала» національні особливості її духовності, що вело до ліквідації української нації». Це в цьому було забезпечення «українських інтересів»? «Малороси» — це ті, кого перетравила імперія і хто допомагав перетравлювати більш стійких, і суть «малоросів» не змінилась і сьогодні.

У напрямку малого бізнесу

(Коментар до публікації Наталії БІЛОУСОВОЇ «Імпульс для інвесторів», «День», №18, п’ятниця, 1 лютого 2008)

Міжнародна торгівля сьогодні в будь-якій країні впливає на економічний розвиток як великих, так і малих бізнесів. У багатьох державах встановлена мінімальна сума, на яку дозволяється вислати товар у формі виробничих екземплярів чи навіть дарунків. Мала індустрія в Україні ще не дуже високо розвинена, одна з причин — брак підтримки від державних установ, а також незаконне оподаткування державою, яке, до речі, у десять раз більше за пересилку. І це лише вершина айсберга. Тому транспортні мережі, такі яk UPS, TNT і Federal Express, заздалегідь інформують своїх клієнтів про фінансову невигідність співпраці з Україною. Тайвань — дуже сильно розвинена країна у сфері економіки й досягла цього завдяки розвитку малих підприємств. Мінімальне замовлення становить 300 тис. доларів, і уряд обов’язково перевіряє якість його виконання. Якщо результат не відповідає світовим стандартам, клієнт може оскаржити його в суді. Сподіваюся, що до такого рівня Україна також прямує.

Крізь призму сталінізму

(Коментар до публікації Богдана ЧЕРВАКА «ОУН і УПА. Ще одна спроба визнання», «День», №26, середа, 13 лютого 2008)

Дозволяю собі передати коментар про ставлення самостійної України до збройних сил УПА політвиховника сотні Бриля під псевдонімом Семенів з 1946 року. Він заявляв, що український народ, живучи постійно під терором сталінізму, для самозбереження сприймає нав’язані йому згори чужі вартості національного і соціального походжень. Цей політолог УПА навіть прогнозував, що український самостійний народ, роками дивлячись на життя і світ крізь радянську призму, нелегко сприйматиме ідеї ОУН і УПА, а то навіть ставитиметься до них ворожо. Коментарі тут зайві. Семенів прибув рейдом до Західної Німеччини в 1947р., закінчив студію політичних наук, співпрацював з журналом «Сучасність».

«Окупація духу»...

Звільненню матеріальному (тілесному) завжди передує звільнення осмислене (духовне). Якщо ж не передує, то яким би — в матеріальному сенсі — вільним ти не був, усе марне, даремне і зовсім нічого не варте. А що для нас зараз важливіше — звільнитися формально, «нібито», не насправді, все ж таки, змістовно, по суті, по-справжньому і дійсно? Дискусія про «криваве сторіччя» (див. «День» №20 від 5.02.2008 р.) дає нам відповідь на це питання. Поки що, на жаль, маловтішну. Наш політикум зайнятий нині лише створенням видимості, антуражу справжнього руху країни, а не дійсним її рухом, по суті. Ніхто не має наміру тут що-небудь осмислювати, читати і витягувати якісь уроки з нашої (і не нашої) історії. Нашим можновладцям усе щось там здається, гадається і ввижається: то всі російські земні загрози, то всі європейські манни небесні. А слід, усе ж таки, більше довіряти своїм (і не своїм) фахівцям — історикам, зокрема. Не заангажованим політично і «партійно», а справжнім грамотним дослідникам і мислителям. Ю. Шаповал, С. Кульчицький, В. Панченко, звісно, серед них. Послідовність звільнення така: звільняться вони (від усіляких стереотипів, комплексів і «табу») звільняться, зрозуміло, дійсно і наші політики й усі «пересічні громадяни», зрештою. Не звільняться — всі й надалі (і неодне сторіччя!) перебуватимуть у стані самої останньої «окупації духу»...